21

Володимир довіряв тільки своєму годиннику. Хоча скільки їх у нього вже було… Понад рік годинники не витримували. Механічні змінили електронними. Добре, що ціна була не висока. Але і якість їх була не дуже. Цей, що подарували на ювілей, затримався найдовше. Годинник мав багато функцій, і секундомір і будильник, і показував дні тижня і дату. І головне за місяць він робив лише секундну помилку. І браслет надійний з нержавійки, тепер таких не роблять.

Звіряючись зі своїм годинником Можаєв наглядав за літаком. Яковлєв точно виконував свою роботу, всі параметри відповідали нормі. По заду чергових потихеньку збиралися усі охочі поспостерігати. Навіть перекури різко закінчились. Усі ніби затамували подих дивлячись уважно за польотом.

В час самого апогею, коли всі насторожились, бо літак в лічених секундах був від «точки зникнення», один з операторів помітно занервував, швидко почав клацати по клавіатурі. Можаєв відчув – щось сталось. Але ж літак летів не змінно, на потрібній висоті і з потрібною швидкістю. Нахилившись до оператора він майже пошепки запитав:

• Щось не так?
• Так! У нас здається гість…

Почувши новину по гурту пішов шумок. Не відомо було, що за гість, але він вже викликав, поки що невелику полеміку. Так на радарі з’явився ще один літальний апарат, але на екранах видно було лише «ПМ». Можаєв підступив ближче.

• Фіксація лише на радарі?
• Так.
• А чому супутники не фіксують цього порушника?
• Супутники направлені на «ПМ», а порушник попереду, по курсу. Скоро ми його побачимо.
• Не…
• Ні в них різні коридори, «ПМ» пройде над порушником, зіткнення не передбачається.
• А поглянути на цього порушника можна?
• Можна.

Один з операторів зняв знімок з екрана. Порушником виявився гідроплан без розпізнавальних знаків, на запити не відповідав, ніби навмисно.

• Що за новина??? Не розумію, ми ж повідомили всіх, щоб ніхто не літав в цей район.
• А може…
• Ніяких дій, чекаємо. На «ПМ» поки також не повідомляємо. Почекаємо поки що.
• «ПМ» обходить гідроплан.
• Не дивно, швидкості різні, все поки що відбувається по плану 85-го.
• Я погано ознайомлений з цим планом, ви часто згадуєте вісімдесят п’ятий. Що це?
• Це рік в якому цей же літак робив випробний політ і зник, здається підходить до точки увага на літак.

Точно, як і тоді літак пішов вниз, оператор мало не втратив його. Але в іншого оператора радіус обору був більший. Його старалися втримати у полі зору, але… як і тоді він зник. Таки острів їх прийняв. Можаєв вирівнявся. Що ж якщо все добре, то хлопці повернуться через кілька років.

• Гідроплан ліг на курс «ПМ», – повідомив оператор.
• Тобто? – ще нічого не розуміючи запитав Можаєв.
• Гідроплан набрав ту ж висоту і йде в точку зникнення.
• Що? – Можаєв знову нахилився над оператором. – Хто він, можна хоч щось про нього дізнатися?
• Нічого. Літак без.. – оператор обірвався, гідроплан теж зник з екранів, - ну ось в наших хлопців гості.
• Якби не вороги, – мовив Можаєв.
• Там усі стають друзями, навіть вороги, – мовив хтось із присутніх.
• Можливо. Щось стверджувати, або заперечувати не можу.
• Ну що знову в архів на 20 років? – запитав хтось
• Не знаю, Якщо Василь вирішить повернути гостей додому, то місяць – два, а як ні то продуктів вистачить на років 10 по нашому.
• Це якщо пощастить…
• Яковлєву пощастить! Він везучий. Якщо він один раз зробив це, то неодмінно повторить.

Більше Можаєв не промовив нічого. Заклавши руки за спину, із задуманим поглядом він пішов з кімнати. Як же він заздрив Василеві. В Анголі легенда, тут пам’ять про нього, як про пілота від Бога. І через роки все ще молодий. Можаєв теж хотів би полетіти туди, але в нього тут своє життя.

«Прорвались!» – Радісно вигукнув Селінков.

Яковлєв був стриманішим. Йому було не до емоцій. Він тримав керування літака. Вони знов пройшли туманну стіну. Неймовірно, але факт. Їм знову вдалося потрапити у володіння острова. Було важко повторити все в точності, але Василеві таки вдалося, вони вийшли на стіну і тепер неслися над водою. Сонце, що було в зеніті, весело привітало їх. Добре що вдень, а не вночі.

Василь подивився на прилади. Що ж очікувано, вони як і першого разу вийшли зі строю.

На острові нічого не змінилося, за час їх відсутності. Поки літак випалював газ, намотуючи круги, Василь міркував. Везучі все-таки, адже могли й не потрапити сюди, промахнутися. Або острів зустрів би туманом чи дощем. Чи ще якими сюрпризами.

Роблячи круги, Яковлєв все ближче підводив літака до острова, і тримав його паралельно берегові. Двигун уже потихеньку збавляв оберти, тому висота була мала, мало не торкались хвиль понтонами.

Двигун повністю заглух, Василь підняв трохи ніс. Все в ручному режимі з приладів працював лише висотомір, що показував 200 метрів, мало чим допомагав. І горизонтомір, що показував положення літака, яке Яковлєв і так відчував і бачив.

Вся увага Яковлєва була прикута до літака. Одна рука на штурвалі, що вже майже не був потрібен, друга на кнопці екстреного відкривання «фонаря» кабіни, щоб швидко покинути кабіну в разі небезпеки. Поки все було в нормі. Літак плавно втрачав швидкість і вже першим хвостовим понтоном зачепив поверхню води. Фонтан води піднявся ззаду і зразу ще кілька фонтанів за ним. Всі понтони торкнулись води.