23

Перший день добігав до кінця. Він завжди найважчий. Нові умови, нові запитання. Сонце вже перекотилося до горизонту, коли вони перебралися до помешкання. Сюди вони перетягли плиту з баком. Василь не хотів лишати цей скарб біля берега. Пізніше будуть лишати її на гідроплані. Дівчата занесли лампу, вона працювала. Це чудово!

Доки облаштовувалося помешкання, хлопці були поряд. Сонце, що вже було біля горизонту, утворювало червону доріжку на морській гладі. Ще було світло, хоча темніло тут таки швидко. Уже холодало. Вдень спека, а ночі холодні, мов у Сахарі… діставши сигари сіли на перекур.

• Для чого ти цю ги-до-до-до-ту взяв, – спитав Степан закашлявшись.
• Не зміг відмовити старому механікові.
• Якому механікові? – на кінець відкашлявся Степан.
• Тому, що допомагав з понтонами. Він сказав, що вони приносять удачу. Не хотів образити, тому і взяв.
• Удачу… – посміхнувся Степан.
• Нічого смішного, нам поки щастить.
• Ти про дівчат?
• Не тільки. Ми удачно влітаємо сюди.
• А як ще може бути, не вперше ж.
• Так. Але часи різні. Могли попасти в дощ чи туман, або ще гірше в ніч. Як тоді орієнтуватись? На рахунок третьої подорожі щось треба вигадати.
• Не думай поки так далеко. Відпочивай коль така можливість випала.
• Думаю так воно і буде.

Степан спостерігаючи захід сонця думав про те, що добре що сигар не багато. Не буде непотребу, хоча мундштук Василь вирішив зберегти, як талісман. Може й справді принесе удачу. А сонце все ховалось і насувались сутінки. Крізь парашут пробивалось світло і чувся сміх. Все складалося чудово – від суму вони не помруть. Степанові приглянулася Іра, було видно, а от Василя непокоїла Марина – вона для нього все одно лишалася тією маленькою дівчинкою. Це важко, вперше він не знав, що робити. День геть скінчився, як і сигара, недопалок якої він щойно погасив.

Своє помешкання вони не впізнали. Невеличка кімнатка, освітлена лампою, видалася затишною. Крісла з літака було перетягнуто в куток і накрито шкірою, яку свого часу вичинив Степан. Вільну площину займали два матраци, укладені просто на каміння. Білі простирадла, ковдри, м’які подушки. Все це нагадувало про недалеке минуле. Іра підперши рукою голову листала книгу. Марина до половини вкутавшись в ковдру листала журнал. Одягнувши легке нічне вбрання вони зайняли кожна по матрацу. Марина поманила Василя, показуючи місце біля себе.

Того що далі відбулося, ніхто не чекав. Яковлєв мов віслюк уперся, не бажаючи ділити ложе з Мариною. Іра здивовано відклала книгу і подивилася на Василя. Марина підвелася. Її занадто коротке вбрання шокувало Василя. Ніякі вмовляння ніяк не діяли на нього. Він уже був готовий піти в літак, коли Марина здалася. Вона сердито лягла біля Іри, демонстративно повернувшись до стіни. Коли всі вляглися, Іра погасила лампу, сьогодні вона майже не заряджалась. До всього всі потомились, тому сон прийшов швидко. Сон Василя був міцним, на відміну від першого разу їх ніхто не шукав.

Хоч би що там було, а звичка спрацювала. Василь прокинувся рано. Під ковдрою було тепло, в помешканні ще темно, на ніч вони щільно прикривали вхід, щоб на довше зберегти тепло. Та на ранок все ж посвіжіло. Навіть вчотирьох вони не надихали в кімнатці.

Василь відчув обійми. Все-таки Марина домоглася свого. Міцно охопивши Василя, вона ще спала. Подих був спокійний, а хватка міцна, ніби боялася втратити свій скарб.

Снідали на березі. За сніданком виникла суперечка. Василь пропонував встановити чергування в приготуванні їжі, Степан був проти, бо це могло завадити його обстеженню моря. А ясність внесла Марина. Готувати будуть жінки, а чоловіки займуться поки літаками й вивантаженням з них необхідного. В обідню пору, пропонувала вона займатися своїми справами, а щодо вечора час покаже. План був чудовий, але Василь попередив, що самі придумали такий розпорядок. Так потихеньку входили в режим, хоча острів міг внести коригування.

Ввечері, коли хлопці ввійшли до помешкання, застали звичну картину.  Марина сиділа на матраці, ковдра прикривала її до половини, вона поклала голову на коліна і так дивилася на Василя, що заперечити щось він просто не зміг. Він підійшов і сів біля неї та просто дивився в ці ОЧІ, що молили не відомо про що. Степан же присів біля Іри, і вони разом листали довідник риб, особливо сторінки про отруйних.

Поки Селінков з Ірою вивчали довідник, Марина наблизилась до Василя. Вона затягла його ноги на матрац і вкрила ковдрою. Яковлєв приліг. Підперши голову рукою він дивився на неї. Вона теж прилягла, підложивши під голову долоні. Зараз вона була схожа на мале дитя, якому долоні м’якіші за будь-що. До півночі лампу не гасили. Степан з Ірою розмовляли про своє, а Марина з Василем згадували старі часи, Марина розповідала про те що було під час його відсутності, а Василь про часи, коли Марина була ледь не малям.

Розмовляли тихо, іноді Марина прибирала руки, щоб жестикулювати. Без жестів і виразу обличчя дещо неможливо було передати. Василь слухав смішні історії й посміхався, а іноді вони разом сміялися чи на весь острів, привертаючи увагу сусідів. Марина прикривала рот однією рукою, щоб заглушити гучний сміх, а іншу Василеві на плече. Спочатку несміливо, знаючи як Василь може зреагувати. Але Василь уже був не проти. До всього було приємне відчуття. Він і сам доторкнувся до Марини. Шкіра в неї була м’яка, приємна на дотик. Випадково він зачепив шовкове вбрання. До цього часу він лише раз тримав таку матерію. Випадково натрапив, коли відкрив не той ящик в тумбочці. Надя тоді почервонівши миттєво його прикрила.