Кінець

В Кубі затрималися досить довго. Поки таки зробили всі папери, поки вирішили долю «ПМ» пройшло досить багато часу. Все ж вирішили, повернути літак на Батьківщину. Василь цьому був дуже радий... Він зробив розрахунки все виходило. А запас каміння був хороший.

Відкрився й секрет Іри, через що вони з Мариною мало не сварилися на острові. Вона була вагітна. Тому дівчата полетіли пасажирським літаком. Василь же зі Степаном посилено тренувалися до відльоту на своєму рідному вже літаку.

Домовилися зустрітися в Києві. Час за тренуванням спливав досить швидко, але хлопці не могли дочекатися. Все затягувалося з-за документів.

Особливо переживав Степан, адже він майбутній татусь. Нарешті в нього є сенс в цьому житті та байдуже, що їх великої країни вже немає на карті, тепер це буде значно менша, але вже точно їхня...

Нарешті їм дали добро на виліт. Складний, та все ж. Василь аж світився від радості. 

Знову моря та океани, міста і містечка під тобою і хмари та небо... Тим більше в Кубі ще трохи вдосконалили паливну систему. Тепер був клапан, котрий випускав газ(підпалюючи звісно), і двигун можна було вимкнути.

І ось вони знову у своєму полку. На своїй рідній землі. Чудо мобільної телефонії, дає змогу зв'язатися з дівчатами.

І ось вони у столиці. Василь до того майже тут не бував, хіба проїздом,  а скоріш прольотом. Степан так само, а от дівчата таки трохи знають місто.

Пересувалися по місту не кваплячись, їм знову дали тижневу відпустку. Та й Ірині, з її животиком було важко.

Все було чудово. Зима, хоч і без снігу, новорічний настрій. Хоча новий рік уже й наступив, але ялинки ще не спішили розбирати. Єдине, що, це холод від якого вже всі встигли відвикнути. 

Прогулянка скінчилася на вокзалі. Василю захотілося їхати додому саме поїздом.

· Сто років не їздив залізницею.

· Воно й не дивно, майже півстоліття пропустили, – мовила Іра.

· Нічого надолужимо, – Степан погладив її по животику.

· Поживемо – побачимо. – мовив Василь і тут до них підійшов парубок.

Його звали Микитою, тримав він телефон, ніби звичайний, але, щось було не так. Василь мав уже чуття до таємниць. І дійсно хлопець був не простим. Тож, так би мовити, обмінялися своїми історіями. 

Виникла думка, що все це пов'язано. Тож хоч Марина і протестувала, але все було вирішено. Степан, зважаючи на обставини відмовився, а от Микита загорівся бажанням побачити все це. Хоча він ще не здогадувався до чого все призведе...