Глава 8. Дитятко, яке змінило світ навколо

  Пологи – дуже трепетний, неземний і інтимний момент в житті кожної жінки, а особливо коли це перші пологи. Це момент коли земля і небеса зійшлися в одне ціле і готові показати свій витвір мистецтва, який вийшов в результаті. Це поява нової душі, яка щойно покинула небеса аби зробити вас щасливішими на цій грішній землі. Це можливість зробити цю планету святішою і приблизити її до неба. 

  Народження нового життя - це щось особливе, що немає наукового пояснення і людський розум не може осягнути звідки береться душа. 

  А для кожної жінки це завжди велике випробування, ти точно не знаєш що на тебе чекає, як все пройде і коли вже нарешті закінчиться ця нестерпна біль. Вона пробирає усе твоє тіло і не дає навіть дихнути і здається вона ніколи не мине, ще трішки і ти більше не витримаєш. 

Та коли чуєш слова: 

«вже видно голівку, давай мамаша ще трішки залишилося" 

ти починаєш переповнюватися силами тільки від слів що ти – мама, від розуміння що ти відповідальна за життя цієї малютки. Від бажання швидше його побачити, від однієї думки що нарешті ви зараз зустрінетеся зі своїм малюком і більше ніколи не залишите один одного. І ти починаєш розуміти, що Бог не дає тобі болі і випробування більше аніж ти можеш знести. 

  І ось нарешті цей маленький, тепленький комочок щастя лежить у тебе на животі, тепер сліз радості стримати уже неможливо тай не потрібно. Це найважливіший момент усього життя жінки, момент який переділяє твоє життя на до та після, момент таїнства нового життя, яке через тебе з’явилося на світ і це маленьке янголятко просто пахне Богом, ти ніби тримаєш його частинку на своїх руках… а цей неймовірний запах... і ти вдихаєш його повні груди, такого більше не існує на всій планеті… і розумієш – це істинне щастя.

  Якими словами можна описати цю мить, коли  нове життя приходить у цей світ? Ти так довго чекала, носила під серцем і кожен день уявляла який він, на кого буде схожий, яка на нього чекає доля, ти мріяла доторкнутися до нього і ось він лежить на руках, уже не плаче лише почувши твій запах, він заспокоївся бо поряд сама важлива жінка у його житті. Ви тепер навіки нероз’ємні, це і є справжнє щастя і справжня досконала любов, таких почуттів Ксенія не відчувала ніколи. І тепер вона точно була певна, що знайшла ту любов, яку так довго прагнула знайти і просто відчути, любов від якої не чекаєш нічого взамін, яку вдихаєш повними грудьми і ти щасливий, просто від того, що цей генератор любові поряд.

   Так з’явився на світ синочок Ксенії , потримавши його годину на руках вона вже не уявляла як жила раніше. І тепер її крила розправилися для того, щоб берегти його і захищати в цьому світі повному зла, поки він буде зростати вона завжди буде поряд. Ксенія насолоджувалася радістю материнства, хоча багато що ішло шкереберть, вона нічого не встигала і всіма силами намагалася звикнути до нового ритму життя. Та нічого на світі не мішало їй насолоджуватися цим маленьким клубочком щастя, нічого не мало значення окрім сина.

  Олег полюбив це малесеньке  чудо з першого погляду, йому подобалося тішитися з ним, носити його на руках і дивитися як солодко він спить. Всі тяготи за доглядом лягли на плечі дружини, Олег не був із тих чоловіків, які вночі встають до дитини аби дружині було легше, які миють, переодягають дитятко. Він не напружувався щоб дружині було легше, єдине що він міг зробити це потішитись дитям, коли воно було ситне і чисто одягнене і на цьому все. До того ж у Ксенії були складні пологи і вона не могла сама обійти навіть себе, вона потребувала допомоги та доводилося робити все самій і ще й чоловіка обходити. 

  Про яку любов можна було говорити у цій ситуації? Любов це не просто слова чи найніжніші почуття - це в першу чергу вчинки через які проявляється любов. Та хіба ми вміємо любити по справжньому, не шукаючи задоволення власних бажань і потреб? 

  Чи багато потрібно було прикласти зусиль для того аби Ксенія була щаслива? Просто вчасно помітити де допомогти, просто запитати, просто підтримати, подати, обійняти коли важко,  просто бути милосердним, просто мати серце яке вміє помічати інших а не лише себе. Олег не вмів так любити, для нього це почуття виражалося максимум щоб лише побути поряд і носити на руках  малюка і він уже був стомленим і виснаженим так, що тепер сам потребував допомоги.

  Взагалі чоловіки не здатні так любити як це робить жінка, вона віддає всю себе своєму малюку на всі 200% безсонні ночі, постійне кормління дитятка, колисання, прогулянки, прання, прибирання, приготування їжі, покупки і так по кругу до безкінечності. Від безсилля вже навіть не відчуваєш себе у власному тілі, ти ніби не живеш а просто висиш у ньому, так ніби лише на 10% в ньому знаходишся. Ксенії Олег не допомагав з сином, він працював, але навіть у вільні від роботи години не особо хотів допомогти, тому їй довелося швидко перелаштувати свій світ на іншу хвилю реальності. Але достатньо було взяти на руки дитятко, вдихнути його запах і Ксенія знову оживала.

  Та радості не буває без біди і з приходом холодів до Ксенії завітала перша хвороба сина. З початку нічого страшного, просто сопельки і кашель але для  бабусі не було спокою. Це була свекруха Ксенії, яка жила по сусідству і кожного дня навідувалася до них. До народження дитини Ксенія навіть не знала про її існування а зараз увесь світ перевернувся. Вона любила вчити як треба жити, як ростити дитя, вона зневажала Ксенію і тільки мішала їй самостійно доглядати свого сина і таким чином давала ще більший привід ненавидіти Ксенію чоловіку. 

  Помітивши що дитятко прихворіло вона звинуватила недосвідченість Ксенії і одразу прийнялася виправляти ситуацію без прохань і дозволу. Бабуся почала лікувати дитятко так, як робила це ще коли її син був таким, вона вирішила давати ліки без огляду лікаря і просто заставила Ксенію все це робити. А що Ксенія, молода мама, яка ніколи в житті не стикалася з такими проблемами, вона не знала навіть чим збивають жар дитині, ні назви ліків, ні їх призначення абсолютно нічого. Аби не робити конфлікту вона послухала досвідчену жінку, яка виростила 4х дітей.