Глава 11. Вперед до мрії

  Коли Ксенія зібрала усі свої речі, вона просто поставила перед фактом Олега, що ввечері вона від’їжджає до аеропорту і літаком летить в іншу країну на тиждень на навчання. Вона про все подбала, діткам приготувала одяг на кожен день, Олег лише мав їх ранком відвести в садочок а ввечері забрати. Їжу вона також приготувала, зробила все аби Олегу було легше. 

  Олега це дуже сильно розлютило, він наговорив їй купу бридких і образливих слів: 

- Якщо ти зараз вийдеш з цього дому, то можеш більше не повертатися назад, дітей ти більше все одно не побачиш. Знову побігла з якимось розважатися і прикриваєшся роботою, повія! Можеш забути сюди дорогу і не повертайся більше.

  Після цих слів Ксенія уже нічого не розуміла, все ніби помутніло у її голові... та ось приїхала машина і вона мала іти, ціла компанія на неї розраховувала, був підписаний контракт і порушити його вона не могла. Вона вибігла вся в сльозах, навіть не знаючи чи взяла все що потрібно, сіла в машину і поїхала.

  В глибині душі Олег відчував що настав саме цей момент, якого він так боявся і тепер він нічого не може вдіяти. Він знав що уже нічого не буде так як раніше і він боявся. Все що він щойно сказав, то були лише слова, він не мав наміру так діяти, однак він відчув що втратив контроль над цією жінкою назавжди і хотів добре її допекти. Тепер Ксенія стане сильною і не залежною жінкою і він більше не зможе маніпулювати нею, та і вона більше не дозволить такого відношення до себе і просто піде від нього. Він залишиться один, нікому не потрібний і те заради чого він пожертвував своїм життям, розсиплеться в прах. Він десь далеко в душі зрозумів що його життя було даремним, а від цього стало дуже боляче а це не приємно, тому єдине що йому залишалося, це захищатися, так як він вмів і завжди це робив.

  Усю дорогу до аеропорту Ксенія була сама не своя, слова чоловіка стояли у її пам’яті гострим мечем і не давали спокійно дихнути. Вона не могла думати більше ні про що, вона не переживе розлуки зі своїми дітьми. 

  Навіщо її ця робота такою ціною? Вона просто хотіла аби її мрія здійснилася, щоб нарешті відчути себе щасливою за скільки років страждань, відчути себе жінкою. Правильно вона вчинила чи ні, але вже пізно щось міняти і від безвиході вона просто задихалася. Вона молилася і говорила всю дорогу з Богом у своїх думках.

   Вона сіла на літак, засмучена і стривожена і навіть не знала, що той рейс був фатальний, як і її життя. Вона більше не побачить свого чоловіка і своїх діток... і тисячі думок давили на неї, та вона мусила взяти себе в руки аби не підвести цілу компанію людей які вкладають в неї купу грошей, тому вона хотіла добре виспатися в літаку і залишити цю біль тут назавжди. 

  Коли літак злетів, вона вже не відчувала болю, ні страху, ні тривоги, вона закрила очі і як завжди уявила як лежить на острові сама і ніхто її не докоряє, не сварить, не ображає, не робить боляче, такий спокій огорнув її серце, якого раніше вона ніколи не відчувала і вона заснула…

  Та через певний час вона прокинулася вона від повної паніки на борту, люди кричали були стривожені і перелякані. Ксенія не могла зрозуміти що відбувається і побачити не могла, адже сиділа біля аварійних дверей де не було віконця. Поряд сидів дідусь, який сказав щоб вона натиснула на важіль від аварійного виходу, адже літак падає і це єдиний варіант спастися. Ксенія не звернула увагу, що була не пристебнутою, через паніку вона розгубилася і натиснула на той роковий важіль...

   Ксенія просто вилетіла з літака тримаючись за той важіль разом із дверима і впала у воду. Такий собі адреналін після сну, і якби не ті двері, які прийняли увесь удар води на себе,  Ксенія не пережила б того падіння. 

  Якби ж вона зараз розуміла, що той дідусь врятує їй життя, та зараз її жаху не можна було передати. Вона бачила як літак упав в океан, значно дальше від неї і за лічені секунди не залишилося і сліду від цієї здоровенної машини. А де ж люди, чи врятувалися вони, хоча б одна душа? Від того шоку у відкритому океані, Ксенія лежачи на дверях втратила свідомість... Скільки вона там пролежала це було не відомо, але Господь подбав про неї. 

  Вона прийшла до тями уже на острові, де її дуже привітно зустрів дикий звір, облизуючи її лице, Ксенія відкрила очі і від побаченого не могла поворушитися. Спочатку в очах все по пливло і вона не зрозуміла що коїться, де вона взагалі знаходиться. 

  Купа думок в голові, одна змінює іншу і все одно нічого не може пояснити побачене. Мозок не може згенерувати що робити: бігти чи померти від страху на місці? І як тільки звір відвернувся на секундочку, ніякі думки не приходили до її голови, ніякі плани звільнення не було згенеровано, це була Божа рука, яка просто з непоясненною силою заставила її таке томне тіло підвестися і почати бігти так швидко і сильно, як в житті і не подумала б що здатна на таке. 

  Вона бігла відчуваючи ззаду подих того звіра і це їй ще дужче додавало сил, вона стрибала по деревах по ліанах як людина, яка займається таким з дитинства. Куди вона бігла сама не розуміла, все ніби в тумані... І ось водоспад, вона летить на ліані прямісінько у нього і перетнувши воду, Ксенія плюхнулася на скелю. То була печера, захована за водоспадом, нарешті звір втратив її запах і перестав її шукати, тут Ксенія була у безпеці. 

  Лежачи на холодному полу кам’яної печери, від перевтоми Ксенія знову втратила свідомість…