Глава 14. Гармонія

  Минав час, день змінювався новим, Ксенія ставала все сильнішою, витривалішою, тренованою і гармонійною зі своїми думками, душею та тілом. Все що б вона не робила мало успіх. Це проявлялося абсолютно у всьому, Ксенія зуміла досягнути порядку і гармонії. Вона ніколи не почувалася самотньою, у неї все було спокійно і зважено. Це життя було повною протилежністю того, що вона мала раніше. 

  Вона працювала над собою і над своїми слабкими сторонами. Звичайно не все виходило з першого разу, навіть далеко не з першого,  та вона ніколи не здавалася, а враховувала свої помилки, ставала лише сильнішою.   Ксенія не одразу дійшла до тієї ідеальної картинки, яку малювала у своїй голові, але кожен день по краплі вона ставала на крок ближчою до мети. А секрет був у тому, що Ксенія нарешті знайшла себе і своє покликання.

  А ви знаєте на що здатна людина, яка розкрила свій потенціал, людина яка знайшла себе? Людина, яка почувається потрібною там де вона є, людина яка проживає своє життя у повній мірі, людина яка знаходиться на своєму місці і у свій час? 

  Така людина здатна на все, абсолютно на будь який шалений вчинок! Її внутрішній стан і життя яким вона жила, були у повній гармонії і це відображалося абсолютно на всьому, до чого вона торкалася. Ксенія перетворила острів на витвір мистецтва, все було продумано до дрібниць, це було щось неймовірне,  скрізь куди не кинеш погляд були одні шедеври...

  Та на жаль вона не сильно це помічала, бо була надто прискіпливою до себе. Життя яким вона жила до цього, дуже сильно її запрограмувало на негатив, тому вона завжди у всьому бачила недолік і місце для вдосконалення. Ксенія не помічала усю красу свого творіння в повній мірі, хоча вона насолоджуватися тим що робить, що створює і тим чого досягає. Та ось цей осадок минулого говорив, що потрібно краще і більше старатися і ніколи не давав зупинятися на досягнутому.  Десь там, далеко в середині вона нагадувала собі що ні на що не здатна,  що безтолкова і безрука і це було тим каменем який мішав бачити свою красу. Вона гнітила сама себе думками що можна краще, це ще не найкращий результат і завжди бачила куди ще потрібно розвиватися. 

  З однієї сторони це не давало її зупинятися, вона завжди рухалася тільки вперед, однак цінувати себе теж потрібно вміти. І потрібно бачити у всьому баланс і вміти його відчувати, щоб вчасно зупинитися. Одним словом, Ксенія не сильно це вміла робити. 

  Для одних людей вона була б чимось не земним, недосяжним, кумиром, прикладом для наслідування, адже зробити скільки праці на острові, на це не кожна людина здатна. Та й не кожна змогла б взагалі там вижити чи хоча б день протягнути, для цього потрібно бути над людиною або ж людиною, яку веде надприродна сила. Завзятою, сміливою, безстрашною, впертою, працьовитою і дуже талановитою – саме такими рисами потрібно було володіти, а ще не дурною вдачею і відвагою. Багато людей захоплювалися б нею і мріяли навчитися від неї аби теж стати такими. Та Ксенія була інакшою, і це тримало її життя і погляди на все, що її оточує на межі холодної реальності.

  Одним таким прикладом була лотка, яку вона ніяк не могла змайструвати досконало і зробити хоча б якусь спробу, щоб вийти у відкритий океан. Для цього завдання потрібно було бути надто підготовленим мореплавцем з надійною лоткою, а все що Ксенія могла придумати це була лотка по мотивах мультфільму «Моана». Вона тисячі разів дивилася його зі своїми дітками і на пам’ять знала яка вона має бути. Раніше вона ніколи б не подумала, що воно пригодиться її у житті, та все з чим Ксенія так чи інакше стикалася раніше, вона застосовувала його тут у різних своїх витворах. Все що вона робила було звідкись узято, абсолютно все! І все що вона робила, дуже гарно виходило і було успішним і практичним у використанні. 

  А ось ця лотка, вона теж була добре продуманою і теж могла б мати такий самий успіх як і все інше, якби у неї були всі необхідні матеріали для неї, тоді все було б бездоганно. Та Ксенії  доводилося викручуватися з того що було у доступі, тому поки що їй доводилося плавати на плоті і це засмучувало її, адже вона не могла далеко випливти у море. Та все ж велику і гарну лотку вона теж будувала хоч і повільно, але будувала. Вона планувала ризикнути і спробувати повернутися до своїх діток, хоча ще не була готовою до цього морально. 

  Далеко в глибині душі, Ксенія не хотіла повертатися додому, можливо тому в неї і не виходила та лотка. Ксенія протестувала і впиралася як мале дівчисько сама з собою. Їй було добре тут і вона не розуміла навіщо їй потрібно було повертатися. Адже вона саме там, де і має бути, вона знайшла себе, свій спокій і своє місце на землі, навіщо повертатися? Одним словом, не була вона до цього готовою, тому і не спішила працювати над лоткою. Вона завжди відкладала у своїй голові навіть момент аби просто подумати, як можна звідси вибратися, вона не хотіла цього робити і завжди знаходила собі виправдання. Напевно це єдине, чого вона не хотіла робити, адже коли людина чогось дійсно бажає, то вона зробить усе для здійснення своєї мрії і Ксенія це знала  як ніхто інший. Вона ніби і працювала над цим проектом але лише для галочки, так аби совість не гризла, працювала повільно і не поспішаючи.

  Одного ранку, Ксенія стояла на вершині скелі і співала на всю силу пісень, свого єдиного і улюбленого виконавця якого вона обожнювала і слухала раніше. Ті слова наче проникали крізь неї:

 - Як можна так написати пісню, щоб вона була повністю про мене? - Вона стояла і співала її зі сльозами на очах: 

«... когда меня совсем не станет, я буду где то очень близко, любить тебя не прикасаясь ведь это важно... где бы ни был с ветром примчусь, чтобы по крепче обнять и спасти от сотни ливней, знает небо я не боюсь все потерять лишь бы ты стала хоть на день счастливей...»