Глава 16. Боротьба

  У Ксенії перевернулося все навкруги, вона ніби хотіла зробити добру справу, врятувала життя людини, але не була готовою поплатитися життям того, хто для неї був дуже важливий. Вона розуміла, що той нещасний чоловік, який так само як і вона пережив катастрофу, нічим не винний. Просто Ксенія не змогла прийняти той факт, що через її власну виснаженість заплатив хижак. Адже так не повинно було статися і це викликало у неї образу і ненависть до того нещасного, хоча вона і розуміла що то не його вина. 

  Трішки заспокоївшись вона все ж наважилася підійти до чоловіка аби допомогти йому. Ксенія прийшла до берега і найперше розвела вогнище, яке вже встигло згаснути. На вулиці була густа ніч і жодної зорі не було видно, через густі хмари. Ксенія подивилася на цього чоловіка, який так жалібно без свідомості лежав на березі, і підійшла до нього ближче, вона вирішила вкрити його тим одягом, який вже висох. Та коли вона підійшла до нього ще ближче і почала вкривати його, Ксенію ніби пройшла блискавка, вона знає цього чоловіка, вона пізнала його, вперше вона думала що їй просто здалося, але зараз вона точно впевнена і сльози полилися з її очей:

 - Як це можливо? Невже це справді він... та ні це якийсь жарт, зі мною вже щось відбувається... Господи як? Я просто співала його пісень, я просто обожнювала лише його творчість, смак і гарну музику. Це не може бути реальністю, це не може бути він, ні я напевно просто зійшла з розуму і в мене вже галюцинації, я напевно вже здуріла на цьому острові. 

  Ксенія не вірила що перед нею лежав сам Льоша, її єдиний улюблений співак і музикант. Вона вкрила його, перевірила пульс чи все в порядку і стривожено просто втекла. Сльози лилися з її очей, а вона бігла що було сил до свого укриття, аби просто сховатися подалі. Вона думала, що через всю ту напругу і стрес вона просто бачить в людині того, кого б сама хотіла побачити, або того кого знає, та чому саме його, вона не розуміла. Можливо тому, що ввесь цей час вона співала лише його пісень і дуже переймалася ними? Ксенія  просто не витримувала від самої себе, її думки розривали її на частини і тому добравшись до своєї печері вона знесилена заснула.

  Ця ніч нагадувала собою ту фатальну ніч, коли Ксенія вперше сюди потрапила, все так само ніби в тумані, все так складно, болюче і незрозуміло. Ця ніч змінила усе, що було до того і знову життя повернулося в іншому напрямку. 

  Прокинувшись із першим променем сонця, Ксенія побігла на гору, адже з неї було все найкраще видно. Вона хотіла розглянути чи все це правда, а не міраж адже вона вже не знала чи вірити самій собі, їй було страшно від себе. Коли вона нікого не побачила, то вирішила, що то все ж був просто страшний сон і пішла собі робити всі ті справи, що і завжди. Але вона не знала, що Олексій прийшов до тями значно раніше і пішов оглядати цей дивний острів, адже у нього були абсолютно інші думки і відчуття, він думав що над ним тут збираються знущатися якісь дикарі, тому він хотів все вивідати і знайти спокійне місце, аби сховатися. Ксенія спустилася з гори і пішла до берега, вона спокійно взяла свій пліт і поплила за їжею. Та якось увесь час вона дивно себе почувала, ніби все що сталося цієї ночі спливало у неї в пам’яті і вона все більше переконувалася, що це все може бути реальністю. Олексій же пішов далеко вглиб острову до самого водоспаду. Він розглядав цей острів і все що на ньому було, усе свідчило що тут хтось живе і напевно не один, тому що розмах був колосальним. Він не міг зрозуміти це жарт такий чи реальність, хоча хворим на голову він себе не вважав і добре пам’ятав що з ним сталося. Та все ж багато запитань в його голові не давали йому спокою і він шукав відповіді.

     Ксенія продовжувала свій день у звичному темпі і режимі, та коли вона почала готувати їжу, зазвичай на запах приходив хижак, а сьогодні його не було. Це насторожило Ксенію, вона почала гукати його. Раптом вона помітила сліди крові на піску і це викликало в неї жах, вся обстановка почала дуже загострюватися, з її рук випали інструменти, якими вона готувала рибу, і вона впала на коліна, як заніміла.

  Вона згадувала фрагменти тієї боротьби і побігла по пам’яті туди, де залишила хижака і знайшла його. Тим часом Олексій увесь час слідив за нею, намагаючись зрозуміти хто вона така. Це було як грім серед ясного неба, вона почула, що хтось ніби наближається, озирнувшись Ксенія побачила перед собою Олексія і в руках він тримав палицю, на всяк випадок. Довго не думаючи у Ксенії спрацювали захисні рефлекси, вона накинулася на нього, повалила на землю, вибивши з рук палицю, навела її на нього промовивши, крізь купу фраз і криків Олексія: "welcome to hell" пильно дивившись йому в очі. 

  Ксенія не змогла стримати себе і втекла геть, вона бігла по дорозі просто витираючи свої сльози, адже вона була не така, чому вона себе так повела сама не розуміла. То було її життя, яким вона жила п’ять років, а тепер він лежав мертвим від її власної руки а поряд чоловік, який у цьому винен і це викликало нестерпний біль і образу. Ксенія не хотіла цього приймати, всередині вона протестувала, вона не була готовою до змін, адже як це можливо? Її життя було щодня однаково стабільним і гармонійним, вона так довго до цього йшла, навіть ходячи по лезу вона точно знала що не пораниться і точно була певна, що все закінчиться добре. А тепер... що буде тепер? Вона боялася власних думок і не хотіла приймати реальності.

   Ксенія сиділа на березі і дивилася на безкрайнє море, це завжди її заспокоювало, вона молилася в своїй душі і ридала від болю, зараз вона відчувала себе тим малим дівчиськом, яка колись завжди протестувала, коли їй щось не подобалося. Думками вона полинула в дитинство і це викликало бурю емоцій які стискали її серце і сльозами вирвалися назовні. Ксенія сиділа і ридала на березі безкрайнього океану, така маленька і беззахисна дівчинка, яка ніколи не знала справжньої любові, яка не відчувала любові від власних батьків.