Глава 19. Дружба

  День проходив досить насичено, Ксенія і Олексій розпочали будувати будиночок, для того щоб Олексій мав свій власний притулок. Це було одним із правил про межі, які вони повинні дотримуватися. Робили вони його подалі від берега, там де розпочиналися пальми і різні кущі, вони служитимуть укріпленням від стихій. Будівництво виявилося веселим заняттям, Ксенія була головною в цій справі, а Олексій їй у всьому допомагав і не дивлячись на це, він дуже вражав її своєю творчістю, навіть у такій справі, як будівництво. Переважно все робилося за його ідеями, і проявляв він їх досить активно, це захоплювало і відволікало Олексія від його болю. Ксенія нарешті побачила вогник у очах Олексія, він був наскільки захоплений процесом, що цікаві ідеї просто не покидали його. 

  Ксенія дозволила собі, вперше в житті, просто допомагати і не брати ініціатив у свої руки, вона дала першість тому, хто дійсно був цього вартий. Так минув їхній день, ввечері вони сиділи  біля костра після вечері і просто спілкувалися один з одним: 

- Я дякую тобі за такий чудовий день,  я навіть був сьогодні щасливим, я не знаю як тобі це вдається, та це лише завдяки тобі. Ні, я однозначно сам тут не протягнув би і два дні, ти таки права, напевно Бог знав це, і на тому дякую. 

– Мені це вже подобається, ти вчишся бачити плюси в кожному моменті, це прекрасно. А знаєш що для мене сьогодні було найціннішим? 

– Що? 

– Я побувала на самому дорогому і ексклюзивному концерті Алєкса, який лунав лише для мене і я брала в ньому участь, це був просто кайф, я про таке навіть мріяти не могла. Я сама щаслива! – вигукнула Ксена – Дякую тобі за це. – і вона обійняла міцно Олексія, він навіть просльозився. 

– Я щасливий за тебе, що твої мрії збуваються, і ти вмієш це помічати, це круто! А знаєш, у мене досить специфічний голос і зі мною далеко не кожен може співати в дуеті, або правильніше, я не з кожним можу співати, але у тебе вийшло з першого разу, це дуже вражає.

– Зізнатися чесно? Просто я дуже велика твоя шанувальниця. Хочеш один секрет? 

– Я це вже помітив і мені дуже пощастило. - Промовив Олексій. 

Ксенія продовжила розповідати з посмішкою на обличчі:

-Я все своє життя зв’язана з музикою, з самого дитинства я співала у хорі, а згодом як трішки підросла, я почала грати на музичних інструментах у двох оркестрах. Колись я навіть мріяла співати на великій сцені, та я її до жаху боюсь, хоча я співала на сцені завжди, тільки не одна. Співала я у церкві в хорі, а ще у нас була дуже дорога для мне група, таких же дівчат як я, і ми скрізь співали. А грала я у симфонічному оркестрі і в духовому. 

Так склалося що і мій чоловік музикант, він до речі познайомив мене з твоєю творчістю, в яку я просто закохалася. Твоя музика, слова і голос вони достають до глибини моєї душі, вони ніби моє відлуння. Ти звичайно чув такі відгуки і не одноразово, і це нормально, бо багато людей захоплюються твоїм талантом. Та це не саме головне, що я хочу сказати. 

– А що тоді? 

– Я ніколи не слухала музику, взагалі, ніяку і нізащо!Ти зустрічав колись музиканта, який шукає можливість, аби побути в тиші, і не слухає ніяку музику? Така собі я дивна людина, можливо це причина того, що я з дитинства живу у музиці, тому я обожнюю тишу, адже в ній чути більше, ніж може розказати найвишуканіша музика світу. 

Більше того, мені могло стати погано від музики, як би смішно це не звучало, навіть до болі в голові, запаморочення чи нудоти. Завжди, коли у мене була можливість побути на самоті, коли я десь ішла, чи просто вдома чи на роботі, я завжди була у тиші і насолоджувалася нею. 

Та після того, як я познайомилася з твоєю музикою, в моєму телефоні були лише твої альбоми, які я купувала, заміть не скачувала в інтернеті, а купувала в додатку. З того моменту я слухала лише твою музику. Чому так, що це може бути? Я не знаю, але це такий факт про мене. Я музикант, який не слухає ніяку музику, окрім твоєї. Це якась магія? Бо саме цікаве те, що саме ти зараз сидиш поряд, а не будь хто інший. Ти, музику кого я лише слухала. Я не знаходжу слів, аби це пояснити, іноді я думаю що ти міраж, а я просто зійшла з розуму. Скажи що це не так? 

– Ні ти не зійшла з розуму, але історія твоя захоплює і насторожує водночас, є над чим подумати. 

– Напевно не потрібно було її тобі розповідати, на цьому острові і так багато запитань, та я просто хотіла щоб ти це знав. Я не якийсь хворий фанат, я нормальна людина, напевно, але чомусь таке було в моєму житті, це пояснює чому я знаю твої пісні, можливо саме тому, нам так легко співати разом. Надіюсь наші концерти на цьому не закінчяться. 

– І не надійся, вони лише будуть набирати обертів. - відповів Олексій сміючись, він узяв Ксену за руку, і запросив її до танцю, під його чудовий спів. 

  Вони кружляли під зоряним небом, в обіймах один одного, з посмішкою і радістю в очах. Це були моменти справжнього щастя, дві загублені і знедолені людини, вчилися шукати моменти радості і бути просто щасливими. Вони ще довго розмовляли про життя, сміялися і співали разом, зазвичай Ксенія уже давно спить в таку пору, але вона так давно не мала цієї насолоди від спілкування, що все інше уже було не важливим. Вона допомагала своїм позитивом триматися Олексію на плаву, він старався забувати про все на світі, і просто жити моментом, в якому їм обом було добре.

  Їхнє життя тривало на цьому острові, і з кожним днем набувало нових красок, і захоплювало їх все більше і більше.  Олексій і Ксенія стали близькими друзями і дуже цінували цією дружбою. У них були поставлені чіткі межі між собою, які ніхто не порушував, адже вони поважали один одного. Також не від’ємною складовою їхнього життя, був чіткий режим дня, він потрібен для того, аби не зійти з розуму, а якщо серйозно то для самодисципліни і самоконтролю. Це допомагало ставити чіткі цілі і досягати їх, виконувати обов’язки, досягати сильних результатів у будь якій праці та і взагалі тримати себе під контролем дуже важливо, коли навкруг скільки свободи.