Глава 21. Буря

  Минав час і Олексія все почало обтяжувати, ніби давити на нього, цей острів, ця тиша, буденність, кожного дня все теж саме, і він почав відчувати дійсно напругу від цієї  атмосфери. Це було щось подібне, що почала відчувати Ксена, перед тим як з’явився Олексії у її житті. Якийсь депресивний стан почав його накривати, він не міг розібратися зі своєю душею і своїми почуттями. З однієї сторони його дружина, яку він не міг забути, він любив її, та обставини заставили їх розлучитися. Він мав до неї самі ніжні почуття і не хотів починати нові стосунки, не розібравшись із цим почуттям. Та він не міг знати, чи побачиться він із нею в цьому житті чи ні, йому важко було від думки, а раптом вони побачяться знову, що він їй скаже у своє виправдання, а саме головне, з ким він буде тоді. 

  Він не міг обрати між минулим і майбутнім, не міг відпустити його і почати жити по новому,  все було досить складно. Олексій хотів бути із Ксенею всім серцем, вона була його подихом, його душею і навіть його частинкою, однак дружина не виходила з його голови, і з його серця він почувався винним перед нею. Він розумів, що перед Ксенею це не справедливо виглядатиме. І ці думки наповнювали його розум і розривали з середини, він не міг знайти собі місця і не міг знайти виходу. Ксенія це відчувала і бачила його страждання. Адже після того поцілунку і після тієї розмови, вона знайшла для себе всі відповіді і знайшла спокій у своїй душі, а от Олексій навпаки втратив це. Він більше не дивися на неї з таким бажанням, як це було завжди, він терзав себе в муках і Ксенія більше не могла на це дивитися. 

   Одного ранку все було не так як завжди, Олексій ще був у морі в пошуках їжі, а Ксенія стояла на березі моря, і мимоволі спостерігала за ним, як він справляється з риболовлею, вона звернула увагу на такі дрібниці. Чомусь все у нього не складалося, він не міг піймати елементарної рибинки, яку зазвичай ловив легко і просто, море ніби було проти нього і все навкруги тікало подалі. Ксенія стояла і дивилася на це все, аналізуючи їхнє життя тут, вона чітко бачила проблему, вона бачила як він себе мучить, що він у відчаї і безвихідді. Ксенія розуміла, він сам не зможе собі допомогти і їй потрібно щось змінити. Потрібен який кардинальний поштовх, який трусне Олексія і він повернеться до реальності. 

  Ксенія поплила до Олексія в море, хоча він був не близько, та вона вміла далеко пливти, адже вода була її стихією. Вона підпливла тихо, Олексій був весь у своїх думках і не чув, та й не очікував цього. Ксена тихенько вилізла на пліт і ніжно обійняла його ззаду, пригорнувшись до його сильної, мужньої спини: 

- Привіт! – промовила вона, Олексій взяв її руки і ще сильніше притиснув до себе, перехопивши подих. 

– Ти ніби мій власний ангел, завжди приходиш, коли мені так погано, ти завжди є поруч, скажи як мені бути? Хоча твоя присутність, саме в цю мить, сама про все говорить. 

– Алєкс, не муч себе так, благаю, ти нічого так не вирішиш, лише серце своє вб’єш, повір я це знаю. Просто відпусти ситуацію, дай спокій своїй душі. Постав на паузу свої думки. Адже не все ми можемо вирішити тут і зараз, відпусти свої почуття, своє серце, свою душу... і просто вдихни свіжий ковток повітря, дай собі час, він все розставить по своїх місцях. Навчися помічати і відчувати момент і просто довірся Богу - Він все влаштує. Ми не можемо все осягнути розумом, іноді варто його відключати і просто дихати... Давай закрий очі і відчуй подих спокою і свободи просто глибоко вдихни і забудь про все на світі. 

Олексій і Ксена закривши очі глибоко вдихнули:

- Але я відчуваю тебе, - промовив Олексій. 

Він почав сильно притискати її руки, а Ксена мимоволі опускати їх по торсу Олексія, і вони обоє відчули цей вогонь пристрасті, який уже не можливо було погасити, та і не потрібно було. Далі можна було лише палати, і нічого їх не могло зупинити. Вони відчували як обоє тремтять від бажання, Олексій повернувся до Ксени, взяв її у свої міцні руки і пристрасно почав її цілувати. Він відчув як її тіло стало невагомим, ніби пір’їнка, і навіть її пальці втратили свою силу, вона розтанула в ньому. Їхні думки вже були вільними, а вони хотіли лише одного, поринути у коханні один одного, і більше ніяка сила не могла загасити цю жагу, вони хотіли так сильно, сильніше за саме життя, віддатися своїм почуттям і поринути у коханні.

   Та раптом сильний поштовх хвилі їх обох скинув у море, озирнувшись вони побачили, що запливли надто далеко, у морі здіймались великі хвилі і наближався шторм. Олексій і Ксена вилізли знову на пліт і почали гребти що було сил, аби швидше дістатися берега. Ксена знала, що шторми тут з’являються дуже швидко і ніби нізвідки, просто на рівному місці, адже там було ніби завихрення усіх вітрів, тому і шторми були надто потужними. Хвилі підіймалися все вище і вище і пливти ставало все важче, сили меншали а до берега ще було далеко. Вони вирішують залишати пліт і пливти до берега вплав, адже він їх лише затримував. Тому вони швидко стрибнули з нього і поплили що було сил. 

  Ледь діставшись до берега, почав іти сильний дощ і здійнявся страшенний вітер. Олексій ще ніколи не заставав такої бурі на цьому острові, а Ксена вже переживала такі стихії і не раз, вона добре знала, що залишатися на березі неможна і вони бігли до печери, аби перечекати шторм там. Їм було шкода усього, що шторм зараз знищить на острові, врятувати хоча б щось вони немогли зовсім, бігти потрібно було негайно, бо час ішов на секунди, їх наздоганяла руйнівна дощова стіна і страшенний ураган. Єдиним місцем на всьому острові, де можна було бути у безпеці, була печера, вона ніби фортеця, міцно витримувала всі бурі.