Глава 25. Покинутий рай

  Ксена стояла на вершині скелі, дивлячись в море, вона намагалася вдихнути його запах на повні груди, так щоб він залишився там назавжди. Сьогодні усе було не таким, уже відчувалося те тремтіння, яке лоскоче нашу душу перед зустріччю того цінного, яке ти давно не бачив. Це саме таке відчуття, коли ти нарешті дочекався тої бажаної відпустки, або ж літніх канікул, коли нарешті знову зможеш повернутися додому до батьків у село, але уже з власними дітьми. Це очікування крізь роки і вихри життєвих подій. Саме такі моменти допомагають нам зупинитися і зрозуміти швидкоплинність життя, і це тремтіння спогадів у грудях таке ж саме, як було зараз у Ксени. Вже відчувалося, що залишився останній поштовх, і скоро ти повернешся додому. Але тут були дуже змішані відчуття, адже твій дім уже зовсім інший, він уже не твій, і ти не знаєш що на тебе чекатиме і яку дорогу готує для тебе доля. Ці хвилювання наповнювали Ксену з кожним ранком все більше, ні про що інше вона думати не могла, навіть у повітрі відчувалося щось не так як завжди, але що саме, було не зрозуміло. Напевно світ навколо нас відображає наш внутрішній стан, тому і Ксена почала бачити і відчувати все по іншому.

  Цей день розпочався із капітальних зборів і готовності до відпливу. Все проходило надто швидко і у сильній метушні і поспіху, адже потрібно було все встигнути і нічого не забути. Такої біганини вони не мали ніколи, і виявляється це дуже виснажує. Потрібно було зібрати якомога більше запасів їжі і води, скласти всі необхідні речі, і все облаштувати в лотці. Ксена помічала цей шалений темп і не розуміла, що є його причиною, адже вони самі розпоряджаються власним часом і ні від чого не залежать. Ця напруга виснажувала, а хотілося просто спокою, який десь загубився.

  Коли Ксена набирала запаси води біля водоспаду, це була саме та мить, коли вона змогла зупинитися, відчувши шелест листя, яке грало із сонячним промінням, спів птахів і вітерець, який ніжно її огортав. Вона ніби відчула дотик Бога у цій миті, і вирішила трішки перевести подих, просто тому що не можна жити в такій напрузі, вона порушувала гармонію. Єдине місце де вона залишала усі тягарі, була скеля цього острова, яка зараз стояла перед нею, і незважаючи на всі справи, Ксена все ж піднялася на цю гору, щоб послухати Бога, який ніби кликав.

  Діставшись вершини, її душа заспокоїлась, вона дивилася на цей океан, який був просто неземний, саме в цю пору дня. Він мав неймовірний бірюзовий відтінок, і виблискував на сонці так, ніби вкритий діамантами. Вода була настільки чистою, що було видно морське дно, навіть на великій глибині, уся його краса просто манила до себе, а рибки такі яскраві, що їх було видно навіть із вершини. Це було неймовірне видовище, так і хочеться дивлячись на нього, розправити крила і злетіти над цією красою, якби лише вони були у нас, ці крила... Ксена зробила так мимоволі, вона розправила руки, заплющивши очі, вона уявила ніби летить над цим безкрайнім і прекрасним океаном. Раптом, її ніби підніс ще вище у небо, поштовх потужного повітря, який насторожив її. Ксена подумала, їй щось здалося і не поспішала відкривати очі, просто дозволила собі фантазувати далі цей політ, та цей поштовх повітря повторився знову. Вона повільно відкрила очі, відганяючи усі думки від себе, і так не сміло, зі страхом озирнулася позад себе.

  Вона не була готовою до такого повороту подій, і те що вона побачила, пройняло її ніби струмом. Ксена не хотіла вірити побаченому, але це заставило її діяти досить чітко, швидко і холоднокровно. За її спиною наближався страшний північний ураган, який зносив усе на своєму шляху. Він міг тривати дуже довгий період часу і спастися від нього було неможливо. Ксена уже не раз переживала подібні урагани, і добре знала їх наслідки. Прорахувати його появу, було не можливо, але не дивлячись нінащо, їм все ж повезло, їх лотка була готовою і залишалися лише дрібниці, і цей шторм не прийшов раніше. По небу було видно, що він рухався з досить великою швидкістю, ще і зараз час почав іти на хвилини, аби зробити правильний вибір і негайно вирушити в дорогу. 

  Це була їх остання мить, коли вони могли б випередити погоду. Для того, щоб перечекати цей період часу, можливості уже не було, лотка була досить великою, і сховати її уже було неможливо. Отже варіант був лише один, за лічені хвилини їм потрібно було залишити цей острів, аби іти вперед бурі, і цей лютий вітер зараз буде їм лише в допомогу, лотка зможе розвинути досить велику швидкість, виходить навіть в цій ситуації були позитивні сторони. Діяти потрібно було чітко, рішуче і негайно.

  Ксена побігла так швидко, як тільки це було можливо, вона спустилася в печеру і захопила усі їхні речі, далі вона забрала воду і швидко помчалася до берега. Олексій у цей час копошився у лотці, він спокійно складав усе, наспівуючи пісень, його спокій порушила Ксена, вона бігла до лотки зі словами: 

“Наближається північний шторм, швидко відпливаймо, це наш останній шанс”

  Вона кинула все що принесла біля лотки, і швидко побігла зібрати решту всього необхідного. Зараз вони були наче справжня команда, поки Ксена збирала все з берега, Олексій закидав до лотки все, що вона покинула і готував лотку до відплиття. Він розправив вітрила, направив курс і почав відштовхувати лотку на глибину, а ось і Ксена добігає з усім, що їй вдалося схопити в останній момент, покинувши це все на лотку, вона почала допомагати Олексію вийти на глибину, вони за стрибнули всередину, і вперше почали пливти на ній. Подув сильний вітер, їх лотка змогла розправити вітрила і набрати велику швидкість, це була неймовірна гонка з ураганом, яку їм вдалося випередити. 

  Зараз удача була на їх стороні, Господь проводив їх, і хто знає чим все могло закінчитися, якби Ксена не вийшла на ту гору послухавши позов своєї душі. Було б занадто пізно, якби цей ураган застав їх на березі, вони зазнали б великих втрат, або ж зовсім не змогли відплисти, і єдиний шанс який у них був, просто зник.