Глава 27. Із раю в вогонь

  Тепер дні і ночі остаточно втратили своє значення, уже і з рахунку збилися, і рахувати їх було не цікаво, адже все одно нічого не змінюється. Потихеньку закінчувалася та грань можливого, яку можна було знести і витерпіти, і обстановка почала напружуватися. Бували дні прекрасні, вони несли насолоду і були наповнені життям, а бували такі, які хотілося щоб закінчилися скоріше, просто перестали бути, настільки нестерпним ставало очікування. І хотілося відчути просто кінець цього дня, і розуміти ще трішки і буде новий день і нова надія. І від самого відчуття, що цей день скінчився, ставало легше. 

  Так океан поступово починав виснажувати, і грати з ними в лихий жарт долі. Різні були моменти які це спричиняли, іноді у них закінчувалася вода, і доводилося чекати дощу досить довго, втрачаючи всяку надію на життя. А іноді залишали сили і нападала апатія до всього, і хоча випробування були не легкими, та вони ніколи не гнівили Бога наріканнями, а навпаки підтримували один одного і старалися рухатися і жити далі. Музика допомагала забути про все на світі і розслабитися, згадати що ти жива людина, в тебе є душа і ціль в житті і ти вмієш мріяти. Вона повертала до першопричини їх подорожі, і давала ясність в тому що колись це все закінчиться, і все буде добре.

  Однієї довгої і вкрай важкої ночі, коли вже сили були вичерпані, Ксена була зовсім у відчаї, це був саме той момент, коли ніч не приносила облегшення і не давала надії. Вона не могла показувати такий свій стан перед Олексієм і бути слабкою в його очах, та все ж вона теж була людина. Все дуже накопилося в ній у той момент і біль стала нестерпною, напевно це була саме та грань можливого, яка сягнула максимуму. Вона впала на коліна у безсиллі і просто волала до Бога, беззвучно щоб Льоша не почув, вона ридала і молилася так, як до цього і думати не сміла:

– Господи, навіщо ми досі живі, краще б ми померли в якомусь штормі, або ще тоді, як падали наші літаки. Для чого ти нам даєш життя, і тримаєш його на грані можливого? Ми стомилися, ми виснажені і замучені, врятуй нас якщо наше життя таке важливе для Тебе. Хоча я розумію, ми нічим не кращі за тих людей які уже тут загинули, і нічим не відрізняємося від них, щоб Ти рятував нас посеред усіх інших. Але незалежно від усього, ми чомусь ще досі живі. Ми достатньо пережили болю і випробувань і для мене загинути тут, буде звільненням від усіх страждань, але Ти тримаєш наше життя, навіщо? Що такого особливого є в нас, чого не було у всіх інших людях? Я благаю зупини цей жах в нашому житті, я більше не в силі його виносити. Врятуй нас Боже, якщо це потрібно, або ж закінчи це життя. Я знаю не в моїй владі вказувати Тобі, та я стомилася так жити, більше не фізично, а морально не витримую цієї напруги. Ми живемо і не знаємо що буде завтра, це виснажує, а наше життя завжди на грані, ще трішки і наша лотка почне розвалюватися від сили океану і тоді буде кінець. Невже Ти це приготовив для нас? Я ніколи не скаржилася, я обожнюю океан і його стихію, в цьому все моє життя, однак навіть мені складно, а ще складніше нести відповідальність за життя коханої людини. Я так більше не можу, це дуже важкі обставини і я не в силі їх виносити. Ти мені потрібен Боже...

  Для Ксени це була її грань, яка вже просто підступила під саме серце і вона почала задихатися. Вона ридала від безсилля... та Господь занадто сильно любив цю жінку, можливо Він чекав саме цього моменту, де вона повністю вдасться у Його руки, а можливо просто настав той час.

  У відкритому океані Ксена і Олексій пробули 42 дні, і саме в цю рокову ніч, коли серце Ксени більше не витримувало, коли вона стояла на колінах і ридала, серед абсолютно тихого океану, десь там в далині вона почула поштовх хвиль, які почали стрімко посилюватися. В абсолютній тиші, серед ночі, це могло говорити лише про одне, десь поряд пливе щось велике і з великою швидкістю. А судячи по звуках, які долітали до їх човника це був корабель. 

  Ксена миттю розбудила Льошу і разом вони швидко прийнялися розпалювати сигнальний факел, але шанс був лише один, оскільки факел був теж один. Шум від корабля ставав все голосніший і ось нарешті він став видним, це було велике вантажне судно яке пливло на їх шляху. Воно перевозило силу силенну контейнерів, а серед ночі охорона не сильно оглядала море, тому Ксена  і Льоша робили усе можливе, щоб їх помітили і не пройшли повз. Усі сили були витрачені на крики, Ксена уже була готовою пірнути у воду і допливти до судна, але нарешті їм подали сигнал що їх помітили. Це стало їхнім спасінням, Божим жестом і подарунком долі, нарешті вони зустріли його. Корабель почав збавляти швидкість, і розпочинати операцію по їхньому спасінню.

  Ніхто не міг зрозуміти що відбувається, що в таких далеких і глибоких водах робить це саморобне коритце. Команда корабля одразу ж підвелася на ноги через таку подію. Це викликало шквал цікавості і відео зйомок, які пішли одразу в інтернет. На борт піднялися Ксена і Олексій, поговоривши з капітаном, було вирішено підняти і їх лотку. Їх зустріли досить привітно, ніхто не міг повірити у їх історію, це було шокуюче для всіх. Їм виділили маленьку каюту, де можна було нарешті відпочити і пережити цю ніч до ранку. Корабель продовжив свій рух по океану, а Ксена нарешті видихнула з великим полегшенням, вона впала на коліна і дякувала Бога зі сльозами і радістю, бо Він дивний Бог.

  Чи можливо було знайти слова, які опишуть це щастя і цю велику радість спасіння людського життя, і чомусь таки Бог зберігав це життя, для чого Він їх беріг і проводив для них було не зрозуміло. Відео швидко облетіло інтернет і ця шокована новина підняла ввесь світ на ноги. Капітан подбав щоб їх зустріло керівництво країни, в яку вони припливуть через декілька днів, і допомогло у подальшому облаштуванні. Трішки поговоривши із моряками Ксена зрозуміла одну дуже важливу і шокуючу річ. І хоча вона не говорила нікому про це, та курс яким вони рухалися, ніколи б не довів їх до суші, вони швидше померли б, або ж їх лотка просто розвалилася на дрібні частини. Цими глибоководними водами майже ніхто не пливе, а це судно лише раз в рік тримає такий курс, через те, що викидає відходи в океан. І саме сьогодні, саме в цей час, вони ідуть цим курсом. А тепер скажіть чи не чудо це? Якби вони відправилися пізніше, то ніколи б не зустрілися в океані. Бог дивний,  він провів їх і давав усе для того, щоб вони протрималися до цього дня.