Глава 29. Щастя – твій вибір

  Коли Льоша прокинувся, Ксена знову сиділа на кріслі і дивилася у вікно, в якому відкривався чудовий вид на це чуже, далеке, але таке привітне місто. Воно здавалося єдиним, де були люди яким не байдуже, які готові допомогти просто так, або ж ті, яким ти потрібен із користі, нехай навіть так. Та це немає значення, але ж за ці три дні все стало якимось рідним і дуже полюбилося Ксені, це місто стало для неї другою домівкою, і закарбувалося в її серці назавжди. Скільки ще всього має пережити Ксена разом із ним, і скільки перешкод подолати. 

  Саме це далеке і чуже місто стало для неї початком нового життя, але громадянство вона взяла країни свого Льоші. Вона змінила ім’я із Ксенії на Ксену і взяла фамілію свого чоловіка. Тепер вона зовсім інша людина, не та Ксенія, яка загинула сім років тому у авіакатастрофі, це була зовсім інша жінка, і це було її свідоме рішення, почати нове життя із чистого листа. Тепер їй буде досить складно відшукати своїх дітей, та для неї не було нічого не можливого, і план дій вона уже складала у своїй голові.

– Привіт кохана, я прокидаюся а тебе знову немає поряд. Ти знову сидиш і про щось думаєш, я навіть не знаю мені хвилюватися чи ні? Розповіси? 

– Звичайно, я і так збиралася з тобою поговорити про все, і про те що мене тривожить ось уже який день, також. І про мої плани. 

– Так, цікаво... я слухаю. 

– Я прийняла рішення, не просте для нас обох, але по іншому не може бути. 

– Що за рішення, яке ти приймаєш сама і без мене. 

– Так, я знаю що мала б з тобою все вирішити, але напевно це особисто моя проблема. Я вже була готовою відмовитися від цієї затії, можливо через те, що крім себе нікого не бачила, через свою гордовитість і пихатість. Але сьогодні я змогла подивитися на цю ситуацію зовсім по іншому, і мені стало так соромно за себе... І тепер я не можу вчинити інакше, я повинна це зробити, можливо заради цього я і вижила. 

– Про що ти говориш поясни, бо я вже нічого не розумію? 

– Вчора зранку в ресторані до мене підійшов один чоловік, адвокат чи агент, не важливо. Він розповів мені дуже цікаві речі, деталі нашої ситуації в якій ми опинилися, і причину того, чому ми застрягли на острові, який до речі належить одному дуже багатому і впливовому чоловікові. Через те, що острів приватний, його не оглядала рятувальна група. 

– Я це знаю, вибач не хотів тобі вчора говорити і псувати наш день. Мені розповіли усі деталі, але що це міняє, яка тепер різниця? І що хотів той агент? 

– Ти знаєш як я ставлюся до цієї ситуації, та й до всього що трапляється в моєму житті. Я знаю що все стається саме так, як і повинно. Це все моя доля, яку я приймаю від рук свого Творця. Це саме Він посилає мені всі обставини, і я не можу обвинувачувати будь кого у тому що зі мною стається. Це життя і я приймаю його таким, яким мені призначив його прожити Господь. Я не маю жодних претензій чи обвинувачень ні до кого. Але знаєш, цей чоловік примусив мене подумати, що було б, якби все пішло інакше? 

– А ти хотіла б щоб все пішло інакше? 

– Ніколи, і ні за що! Мені страшно про це думати, та і сенсу в цьому немає. Однак у моїх руках є козир, адже я вважаюся жертвою цих стосунків між владою і багачами. Цей агент запропонував свою допомогу, щоб притягнути до відповідальності власника острова в мою користь. Та я подумала зробити все інакше. 

– Що саме? 

– Я подам позов проти цього власника не лише в свою користь, а й у користь усіх загиблих. Він відшкодує моральну компенсацію їх ріднім. Хоч якось примушу його співчувати за цих бідних людей. Я знаю він не винен в їх смерті, і можливо це не справедливо по відношенню до нього. Але хтось все ж має про них згадати. Я можу зробити добрий жест лише таким чином, нажаль, але по іншому я не зможу їм допомогти. 

– Я не знаю що тобі сказати. Ти думаєш це буде нормально, притягнути до відповідальності абсолютно не винну людину, це не правильно? 

– Він винен у тому, що нас не знайшли під час рятувальної операції, а могли знайти. Не важливо чи я хотіла б цього, але це факт, нас могли знайти, розумієш? Він просто виплатить компенсацію в знак поваги до загиблих і все. Я не претендую на більше. Але подавати позов лише в свою користь, я не буду. Або так, або ніяк! 

– Навіщо тобі це, Ксено? 

– Серед усіх хто був на борту літаків, лише я і ти залишилися в живих. Можливо не просто так, та навіть з поваги до них я мушу це зробити, для того щоб світ хоча б на одну хвилину згадав тих людей, які загинули. Я відчуваю, що так буде правильно з моєї сторони. Я знаю що це буде не просто, але ж ти підтримаєш мене? 

– Ти знаєш, що суд займе багато часу, ти готова пожертвувати своєю сім’єю, адже крім тебе їх ніхто не знайде? 

– Це і є те, заради чого я відважилася на цей крок. Я мушу їм допомогти фінансово, тому що їм дуже складно зараз живеться. Я не зможу прийти до них гола і боса. Заради цього нам доведеться ще трішки почекати, і я готова. 

– А як же я? Я твій чоловік, і я можу твоїй сім’ї фінансово допомогти, чому ти мені не говориш про це? Зараз ти ображаєш мене дуже. 

– Не говори так, я почуватимусь обузою, яка сидить на твоїй шиї, я не посмію повішати на тебе свою сім’ю, нізащо, навіть не ображайся на мене. Просто зрозумій моє становище, я – людина яка звикла тримати усе в своїх руках, а тут я зовсім безсила, і як мені бути?