Глава 10

Злегка прозорий вигляд дівчини, яку я власноруч віддала вогню. Привид вбитої моїм братом чогось прийшов до мене.

Вона просвічувалася наскрізь, але вираз її обличчя я бачила дуже чітко. Емма виглядала переляканою, її губи ворушилися, поглядаючи ліворуч, вона постійно показувала туди рукою, трясучи головою, немов бажаючи попередити.

Мій жах змінився ясним передчуттям, я раптом зрозуміла що відбувається, але сама не знаю, як це сталося.

Кинувшись до Неша, й поваливши його на землю, я швидко затиснула йому рота:

- Неше, тобі варто сховатися. Там коїться щось недобре, - зашепотіла я хлопцеві, який нічогісінько не розумів. - Та не виривайся ти! Заклинаю, Неше, тобі потрібно сховатися, щоб потім врятувати мені життя. Нам вже не втекти. Сюди щось насувається. Хтось жахливий. Вони йдуть за мною. Просто повір мені, так потрібно.

Потім, я ще сто разів оціню його довіру, але в цю хвилину мене лихоманило якимсь жахливим відчуттям. Повернувшись на берег, я зробила вигляд, що виполіскую білизну, повернувшись спиною до загрози, яка насувалася з того боку. Я відчувала кожен крок, який несе смерть. Хтось метнувся до мене, зробивши різке захоплення, стиснув моє горло. Але перш ніж він вдарив мене по голові, я почула його задоволене шипіння:

- Попалося, янголятко ...

Мене розбудив біль. Здавалося, якщо я відкрию очі, моя голова вибухне до бісової матері. Згадавши, що цьому передувало, я застогнала.

- Гей, - я вже не могла сплутати дотик цих ніжних пальців.

- Неше! - розплющую очі, рвуся до нього й висну на шиї. Яка я рада, що він живий, що ми обидва живі. - Ти вбив його? - тільки зараз помічаю, що ми з ним сидимо на землі в селищі Диких, і люди знову зібралися навколо нас з факелами.

- Краще. Ми його зловили та прив'язали до стовпа. Давай спробуємо піднятися.

Що було не так вже й легко зробити, у мене дико крутилася та розколювалася голова, а ще мене нудило та накривала небувала слабкість:

- Здається, у мене струс. ... Це ти мене приніс?

- Кому ж я міг тебе ще довірити, - в його голосі вгадувалася посмішка, Неш теж був радий, що я жива. Обіймаючи мене, він підтримував мене на ногах.

- А тепер подивися на нього, і скажи нам хто цей придурок.

- А ви хіба не знаєте? - запитала я, дивлячись на розп'ятого на стовпі молодого чоловіка. Його обличчя було розбите, одяг майже роздертий в лахміття, видно, поки дикі тягли його в селище, вони неабияк його побили. Але на даний момент я не відчувала ані краплі жалості до цього бранця. Навпаки, мене переповнювало задоволення.

- Тут йому саме місце. Болісна смерть буде для нього гідним покаранням. Це Віктор, права рука Ронана! Це ... твій приз, Неше.

Підійшовши ближче, я зустрілася очима з цим усміхненим покидьком, який навіть напередодні смерті зарозуміло скалився:

- Бачу, янголятко, вбити мене зібралася? Тільки за мою смерть вже заплачено. Ти не уявляєш, як ти помилилася, малятко, - процідив він, розбитим ротом.

- Видно, не так вже й сильно, якщо Ронан послав тебе. Занадто самовпевнено було сунутися сюди самому, Вікторе. Мене насолоджує думка, що ти будеш здихати повільно, - прошипіла я.

- Як і Соня, - отруйно відповів Віктор, вочевидь смакуючи мою реакцію. - Її покарали за те, що вона була поганою наставницею для тебе.

...В моїй душі раптом злетіла чорна хвиля задушливої люті. Соня була мені як мати, вона навчила мене всьому, що я знала та вміла, навчила відчувати й розуміти. І звичайно вона не заслужила бути страченою мені в покарання.

- Джона, дозволь мені зробити перший удар! - метнула я свій погляд на ватажка Диких, який уважно спостерігав за мною, немов я складала якийсь особистісний тест.

- Подайте ніж Лаванді! - погодився Джона. - Тільки не перестарайся, тут багато бажаючих помстися.

- І щипці, - додала я, зрізуючи ножем залишки одягу з Віктора.

Я не була прихильницею смерті, не була її сіячем, не страждала її спрагою, але я була дитям цього острова. Я відчувала потребу відплатити винуватому тією ж ціною. Ось такими були закони справедливості в створеному нами світі. Хтось простягнув мені дерев'яні щипці. Дикі не зводили з мене очей і я знала, хто стежив за мною більше всіх. Неш.

- Сподіваюся, це заштовхають тобі в пащу, коли доставлять посилкою Ронану, - відтягнувши щипцями його член - я одним сильним ударом встромила ножа в стовп, відсікаючи плоть і особистий інструмент насильства Віктора. Його крики болю заглушили дружні крики тріумфу Диких.

Забили барабани. Тепер кожен мав право залишити на тілі ворога мітку від свого ножа. Кровожерливість помсти вважалася нормою. Віктору відрізали вуха, розсікли лоб, пошматували груди. Зробивши надріз уздовж ребер, Неш сунув в рану руку, зламавши й висмикнувши шматок ребра Віктора.

- На пам'ять, що я помстився за свою сестру, - процідив він Віктору, який майже втратив свідомість.

- Він відніме її у тебе, - пробурмотів Віктор. Життя потихеньку згасала в ньому. Очі скляніли. Завершальний удар належало зробити ватажку. Майстерно заточеним списом Джона пронизав його серце.

Але значення останніх слів Віктора зрозуміли всі.

- Його потрібно знищити раніше, - прорік за нашими спинами Темп. - Поки Ронан не відправив сюди всіх своїх шакалів, проливаючи ще більше крові.

- Мій брат не такий передбачуваний, він підступніше, - зауважила я вголос. - Швидше за все, він змусить мене прийти до нього.

- Ні!!! - категорично гаркнув Неш та Джона, причому в один голос.

- Я й не сказала, що збираюся здатися. Потрібно його перехитрити. Але як не важко з цим змиритися, у нас немає іншого виходу, як чекати наступного кроку Ронана.

- Ти розумна й особлива, - сказав Джона своїм неспішним тихим тоном, загадково примруживши очі, але його слова погано подіяли на Неша. Ось що означало «змарніти».

- Дякую, - похитала я важким волоссям, яке так і не встигла заплести. - Тепер я можу вважатися однією з вас?