Отрута шипів

Глава 19

Ось і підійшов навчальний рік до кінця. Якось так швидко пролетів цей час. А я так досі і не поговорила із Джейкобом. Ще не могла наважитися, адже ті слова не йшли з моєї голови. Як тільки я уявляла, ту ситуацію, коли померли батьки, то з'явилась неабияка злість. Спочатку я його просто ненавиділа, по-справжньому да дуже сильно. Він причетний до смерті моїх батьків. Я могла зрозуміти діда, адже була його єдиною живою родичкою. Та Джейк не мав мовчати. Можна було б мені розповісти хоча б зараз. Можливо так, я би відреагувала трохи бурно, проте потім би звикла, адже хлопець зробив би це сам. А так...                                                                                                                                                                     

Потім мені просто стало байдуже на хлопця. Я не хотіла розмовляти з ним, бачитись, нічого взагалі. І справді уникала його. Та ніби шукала його в кожному. А коли ми бачились на лекціях, сердечко то вистрибувало з грудей, співаючи незрозумілу пісню. Тому я і намагалась все рідще бачити його. В іншому випадку я би навіть подумала, що закохалась в нього. Але не зараз. Чому все має бути так важко? Я ж сподівалася тут лише навчатися військовій справі, а не вирішувати проблеми з хлопцем. Який, до речі, вже цілий тиждень намагався поговорити зі мною. А мені це точно не потрібно. Та все ж після лекцій він підкараулив мене перед кабінетом. І тікати було нікуди. Напевно, таки доведеться поговорити.                                                                                                                                                      

- Зоріно, ти що мене уникаєш? Ти навіть довго не витримуєш в одному приміщенні зі мною, а на уроці поводишся дуже тихо. - спитав він. - Я розумію, що ти не можеш мені пробачити. Я і сам би не зміг. Та й не чекаю цього.                                                                                                                                                   

- І навіщо тоді це все? - не втрималась я. - Чому ми зараз з тобою говоримо про це? Мені потрібен час, аби звикнути.                                                                                                                                                     

- Хотів повідомити тобі, що можеш більше не тікати від мене, адже я їду з Валорії на якийсь час. Можливо я не повернуся до самої коронації Еланії, адже маю пропозицію від короля феніксів. - він відводив погляд. - В наступному році я вже не викладатиму тут, тому можеш розслабитися. Та все ж, якщо ти захочеш зі мною поговорити, думаю Сфера тобі допоможе в цьому. Сподіваюся, що в тебе все буде добре.                                                                                                                                                        

І на цих словах він просто пішов, залишивши мене стояти в ступорі. Що зараз тільки що відбулося? Невже він і справді вирішив поїхати? І чому я не відчуваю задоволення? Джейкоб покидав рідну Валорію, і я відчувала, що це лише через мене. Хлопець не хоче, аби мені було не комфортно. І він справді готовий піти на таке заради мене...                                                                                                   




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше