Джейкоб

Досі важко було повірити в те, що Зоріна стала моєю дружиною. Це все було так неочікуванно для мене. Хоча я мріяв про це стільки часу. Ще від того дня, коли вона погодилася вийти за мене, я весь час думав про те, що це лише сон. Та вампіри ж не сплять, тому мені довелося повірити. Я просто не міг уявити, що все могло статися настільки чудово. Коли я її тоді зустрів в Академії Непростих, то одразу зрозумів, що це доля. І нехай вона тоді зустрічалася з Натаніелем, та я вірив, що рано чи пізно вона буде моєю. І так справді й сталося.                                                                                                      

Так, можливо спочатку вона і не кохала мене по-справжньому, проте була на шляху до цього. Нам знадобився час, аби все налагодилося. Але тепер все змінилося. Я щодня був поряд з неймовірною жінкою, що стала для мене сенсом життя. Після смерті батьків я був просто змушений повернутися до Валорії, хоча хотів це зробити давно. І саме ця трагедія й змусила мене зважитися на такий відповідальний крок. Навіть не зважаючи на те, що ми вампіри, життя може обірватися в будь-який момент. А значить потрібно цінувати кожен момент.                                                                            

Та тепер я ні про що не шкодую. Ми щасливі разом, і настане такий день, коли Зоріна порадує мене тим, що вона вагітна. Це може статися через кілька років, або навіть завтра. Життя досить непередбачуване. Насправді, мені байдуже хто буде. Син чи донька, я все одно любитиму свою дитину, бо вона буде нашою. І одного дня дитина посяде трон, який ми їй вступимо. Та я впевнений. що це пройде не менше ста років. Майбутньому правителі потрібно набратися досвіду. Шкода, що в мене не вийшло. Хоча я й не думав ставати королем. Це мала зробити Еланія. Мій ж батько планував так і вчинити. Проте Смерть вирішила інакше. Та я ж вірю, що ми будемо жити довго та щасливо...