Джейкоб

Я тримав на руках свою маленьку донечку, і досі не міг повірити, що це моя дитина, моя кров. Я не міг висловити словами, наскільки був щасливий. В мене є моя родина, моя маленька донечка. Майбутня королева Валорії. Коли Зоріна повідомила мені, що вона вагітна, я мало не літав від щастя. Це ж так неймовірно, маленьке крихітне життя зараз знаходиться в моїх руках та мило спить. Нехай спить, адже коли вона стане вампіром, це буде недозволена розкіш. Пам'ятаю, що я мріяв про те, що одного разу в мене з'явиться родина. Як молодший принц я мав певні привілеї. Я міг обирати власну долю. Однак зараз все змінилося. Мені довелося стати королем та керувати країною. Та таке відчуття, ніби лише зараз я знайшов своє місце.                                                        

В моєї донечки буде все найкраще, адже вона матиме турботливих батьків. Я впевнений, що вона виросте щасливою дівчинкою. Ще би, адже ця дитина була дуже бажаною. Вона стала для нас справжнім дивом.                                                                                                                                        

- Дарсано. Моя люба донечка. - прошепотів я. - Ти просто красуня. Знай, татусь тебе дуже сильно любить. Ти для мене найцінніше у всьому світі. Як і твоя мама. Я вас обох безмежно люблю. Ви сенс мого життя.                                                                                                                                                 

- І мама теж. - Зоріна обійняла мене за плечі. - Я кохаю тебе Джейку, хоча ти знаєш про це. 

- Точно кохаєш? - посміхнувся я.

- Звичайно, ось мій доказ. - дружина вказала на нашу донечку. 

Зараз я відчував себе просто неймовірно. Такі моменти хотілося назавжди закарбувати в пам'яті та відтворювати їх у важкі моменти. Я мав все, про що можна мріяти. Батьки були би раді за нас. Так, тоді я втратив свою родину, та зараз ця жінка подарувала мені нову. І от заради цього й варто жити...