Глава 3

Ніколи не думала, що можна настільки витріщити очі, але цим чоловікам це вдалося. Вони так дивляться, ніби я щойно різко сіла на шпагат.

— Ви, головне , не ворушіться, — каже той, що сміливіший. — Ми її зараз спіймаємо.

— Як білка ще не вбила леді? — запитує повний мужик.

Він намагався бути тихим, але його голос зрадив його.

Я дивлюся на білочку краєм ока. У цей момент я замислююся, хто більш ненормальний — ось ці мужики, або я, яка дивиться в притул на вогняну тварину, що тремтить від страху?

— Хто зачепить білочку, позбудеться горішків, — впевнено кажу я, коли до мене роблять крок.

— Ви не розумієте! Ця тварюка мала вас убити! — обурюється бородань.

Білка тремтить на моєму плечі, притискаючись до моєї шиї.

— Її ж до вас підіслали, щоб вбити! — умовляє мене головний.

Я роблю крок назад.

— То що ми мешкаємо? Мені вже додому пора. Скільки можна ці уламки палаючі розгрібати? Білка зробила свою справу! — озивається хтось.

Я округлюю очі.

— Так, давай її руками вб’ємо, а білка потім спалить тіло, — обурюється поруч із ватажком ще один.

Так, ці типи хотіли вбити ту Везлі! Нічого собі. Ага, тільки тепер вони мене на той світ відправити задумали. А бруд на їхньому одязі ― це сліди від спалених карет. Вони ж останки тягали.

Чоловіки насуваються на мене повільним кроком, оточуючи з усіх сторін.

Роблю крок назад.

Під ногу підвертається якась купина. Розмахуючи руками, я лечу на землю.

Боляче б’юся куприком. Можу з упевненістю сказати, що падіння на м’які місця в повних людей вельми і вельми болючі.

І тут наді мною пролітає якийсь згусток чорноти.

Білка верещить ніби ужалена і впивається кігтями в моє плече.

Я намагаюся її скинути й тут же завмираю. Вона піднімається на задні лапки і виставляє передні. Навколо мене спалахує полум’я, що відгороджує від решти світу вогняною стіною. До неї тут же летять чорні грудки, відскакуючи від його поверхні. Білка зістрибує з плеча й біжить на чоловіків, які тут же кинулися врозтіч. Вони біжать — і я теж. Головне, щоб не в той самий бік! 

— Не впускайте її! — кричить ще один огидним голосом.

Боже, та за мною так чоловіки бігали тоді, коли я була в дитячому саду й замість ляльки в мене була крута машинка.

— Нам треба добити її.

Я ворушу булочками подалі від цих придурків. У мої плани не входить вмирати сьогодні!

Позаду щось гримить, кришиться. Поруч і під ноги падають дерева. Я плутаюся в довгій спідниці і знову падаю на землю.

Бідні коліна. Вони явно не переживуть сьогоднішній день.

Озираюся — галявина, де ми перебували, горить. Білочка стрибає з одного боку в інший, закидаючи мужиків полум’ям. Ті теж відбиваються невідомою чорною фігньою.

Навіщо я це бажання безглузде загадала? Зараз би мене тут не було.

Вискакую на звивисту дорогу. Неподалік стоїть карета. На козлах сидить переляканий хлопчина, дивлячись на мене як на друге пришестя.

— Е-е, — простягає він, поки я лину до нього.

Влажу в карету і висовуюся з вікна:

— Рушай!

— Я ж із ними.

— Добре, Яжізними, рухай, миленький, вони там на білочку полюють!

— Вогняною?

— Так, — стукаю по дверях. — Нумо  швидше забираємось звідси.

Залізаю до карети й ляскаю дверцятами.

— А як же панове Здін, Бзден, Дринь…— в його голосі чутно смуток.

— О, Боже, можеш їх не перераховувати?!

Лісове полум’я розгорається. Вогонь пожирає дерева, підбираючись до дороги. У повітрі пахне горілим.

— А де білочка? — питає хлопець з острахом. 

Я нервово вдивляюся в ліс. Полум’я починає різко підбиратися до нас. Уже горять ті кущі, з яких я вилізла.

І тут на нас летить вогняний комок. Повільно й неминуче. У цьому переливчастому полум’ї ледь видно обриси білочки. Я тут же відчиняю двері в карету. Білочка приземляється мені на коліна.

— Ось вона, — відповідаю, усміхаючись чорним очам звірятка.

— Це ж небезпечна тварина, — мимрить хлопець. — Пекельна білка! Це ви її викликали?

Так що ж у нього стоп’ятсот питань. Там якісь психи і він гальмо.

— Нумо рухай! — кричу на нього. — Хутчіше звідси!

— Але у вас на колінах вогненна білка.

— Я зараз тобі на коліна сяду, якщо ти негайно не поїдеш!

Карета різко смикається. Я ледве встигаю зачинити двері. Фух, втекли.