Глава 9

— Ти її налякав, — чується низький голос короля. — А мені, між іншим, ніколи бутерброд не пропонували. І взагалі, ми ж домовлялися — наречених на відборі ти не їстимеш.

Я повертаюся до тями.

Мене несуть. Нормальними руками. Не щупальцями, не магією, і не два чоловіка водночас. Чи то мені це сниться, то це правда. Можна я себе вщипну? Мене ніколи на руках не носили. А це, виявляється, так приємно.

Поруч щось скреготить кам’яною підлогою, ніби виделкою ведуть по тарілці. Противний звук. Чути утробний рик. У цей момент, я, здається, сивію.

Не можу поворохнутися

Ну й добре. 

— Я б подивився на твої очі, якщо б тебе пекельна білка нижче пояса вкусила. У мене не було вибору, — голос такий, ніби він у цьому житті бачив усе.

Поруч щось фиркає. І це явно не Белла, а щось набагато більше за білку. Мене обдає димом. Хочеться чхнути, але не виходить.

— Ага, згоден. Такий, як ти, навіть не відчує. А я не з чуток знаю, як пекельні білки можуть кусатися. Я ніби на всіх дев’яти колах пекла побував одночасно. Краще б я знову битву пережив, ніж  з цією істотою знову зустрівся.

Якщо він Беллі щось зробив, то я… Я знайду здатність рухатися й дуже сильно розлючуся на нього. Ще й як покажу, як ображати маленьких, безневинних звіряток.

Щось видихає їдкий дим.

— Не гарчи. Я розумію, що тобі подобаються такі апетитні. Вони у твоєму смаку.

Мені стає приємно. Тільки почекайте, я що, цій ящірці сподобалася? Який жах.

— Ні, ти її їсти не будеш. Тобі мало тих, хто щоночі на нас зазіхає? А ця мало того, що з’явилася тут, так ще і як дві краплі води схожа на ту, хто нас звільнить. Мені вже набридло ось так щоночі бродити.

Поруч багатозначно гарчать.

Ми зупиняємося. До мене повертається рухливість. Розплющую очі. Поруч крутиться тьма. Щокою упираюся впираюся в потужні чоловічі груди. Добре, що він одягнений у камзол. Або погано? Все-таки вночі чоловік краще виглядає голим. Ох, про що я думаю? Рука лежить поверх тканини, але я відчуваю, як б’ється його серце. Фух, все-таки король чоловік, а не мрія любителів хентая. Зрештою, у моєму становищі на його руках чорних щупалець не видно.

У його обіймах так приємно й надійно. Мене ніби обволікає якась енергія, захищаючи від усього світу. Дивне відчуття, адже поруч із ним я відчувала холод.

Краєм ока бачу поруч із нами величезне лускате тіло з величезним перетинчастим наростом збоку. Свідомість знову хоче попрощатися зі мною.

— Відчини двері, — наказує король.

Ця істота простягає величезну лапу з пазурами розміром із мою ногу.

Чути страшний удар двері об стіну. З таким шумом можна весь замок розбудити. Дивно, що я навіть не сіпнулася.

Незабаром мене вивантажують на м’яке ліжко. Дуже акуратно, наче коштовність. Гадаю, що зараз почую про те, як в нього спину защемило або про те, що в нього коліна тремтять після того, як він ніс мене. Але нічого.

Озноб так і не проходить. Мені хочеться порухатися, але не виходить. М’язи ніби льодом скуті. Тільки й можу дивитися з-під напіввідкритих вій.

Це явно не мої покої. Там треба пройти через скрипучі двері, а тут нормальні були. Якщо не брати до уваги, що їх ота ящірка-мутант відчинила.

— Така красуня, — відчуваю над собою морозний подих.

Воно ковзає по моєму обличчю. Ящірка укладається на підлогу, розправляючи нарости. Так це не нарости. Це крила. Тобто цей мутант ще й і крилатий? Який жах. І дивно, що воно підлогу замку тут не винесло, поки ми йшли.

Ще й укладається як кішка — витягаючи лапи, а зверху кладе морду. Тільки бурштинові очі світяться в темряві.

— Ну що, схожа, так? — король водить по моєму обличчю пальцями кісточками пальців. — Років сто не бачив подібної краси. Я захоплений. Ці плечі, це тіло. Ця душа! Шкода, що вона сприйнятлива до моєї магії. Чудовиську теж хочеться особистого життя.

Я що, сплю й бачу сон, де мужик захоплюється моєю красою? Навіть мене, не ласу до всяких романтичних штук, його слова змушують червоніти як вісімнадцятирічну дівчину. Мабуть. Я не впевнена, що в такому заморожуванні моя кров здібна доливати до щік.

— Гр-р. Урр-ру ГРХ, — багатозначно зазначає ящірка. 

Холодні пальці ковзають по щоці. Від нього точно втечуть усі наречені, якщо він буде такий холодний. Зате влітку в спеку так добре. Ось у який раз я наголошую, що король шикарний мужик. Ще б дізнатися його ім’я, а то непристойно так. Хоча постривайте стійте. Я все розумію, що я повна й особисте життя на моєму горизонті річ залітна, але він же чудовисько! Ні, ні. Я проти.

—  Спи, красуне. Моя солоденька пампушко. Цей відбір не для тебе, ― останнє, що чую, перед тим, як знову відключитися. —  Ти забудеш те, що бачила і чула сьогодні. Ти зустрілася з королем і він з тобою поспілкувався. Слово за слово ― і ось ви в його спальні. А ми підемо далі. Треба ж ще тих назбирати. І ні. Тобі на сьогодні досить, - він звертається до когось ще. —   Ти і так товстий. Скільки можна їсти? Все-таки шкода її. Совісті у мене немає. Погуляти вийшла.

Голос і рик віддаляються.

Це що тільки що було? Яка тут подушка м'якенька, не те що в моїх покоях? А то присниться таке. Ящірка мутант з крилами і король з палаючими червоними очима. Я закутуюсь у ковдру і посміхаюся. Безглузді у мене все-таки сни.