Глава 10

Моя теорія щодо трусів цілком і повністю виправдовується. Я в ліжку з королем! Отетеріти. 

Пробудження чудове. Мене носили на руках. У житті б не подумала, скільки мені треба для звичайного жіночого щастя. Для власного мені б вистачило прокинутися в себе на орендованій квартирі, а не з королем із чужого світу в одному ліжку. Хоча він такий імпозантний чоловік. Хто б міг подумати, що він теж вночі вирішить відправитися на кухню, а там я?

А потім усе так закрутилося. Я спіткнулася, впала на нього, він мене підхопив. Ми подивилися один одному в очі і пропали у вирі любові.

Так, учора я втратила страх, совість, слугу й білку.

Голова починає тріщати. Чомусь пригадується, як на короля стрибає Белла, кусає і збігає кудись.

Ох, що це зі мною? Учора ж була прекрасна ніч. Я навіть не помітила як заснула в його обіймах. Спогади розливаються по тілу гарячою хвилею. Наче я була в його обіймах.

Я пам’ятаю його бурштинові очі… або червоні, що світилися в темряві. Треба буде в нього дізнатися, якого кольору в нього очі. Й ім’я треба було дізнатися, перш ніж…

Які величезні в нього покої.

Особливо ліжко завбільшки з футбольне поле. Яскраве сонце б’є з вікна. Я мружуся й потягуюся. Частина покривала з’їжджає з мене.

Частина моєї сукні заплуталася в ногах. Так, що тут було? Я все розумію, але в сукні дещо робити дуже незручно. Отже, можна зробити невтішний висновок — або в короля великі тільки покої, а все інше непомітно, або в нас просто нічого не було. Тоді виходить, що Белла його дійсно вкусила, а я тягла його сюди. Тільки чому в мене в голові цілковита каша, ніби я вчора не бутерброди їла, а пила не просихаючи?

Поруч щось хропе. Я різко перевертаюся й упираюся в чоловіче тіло. Це король. Ой, мамочки. А я ж закуйовджена. Вранці жінки поруч із чоловіком насамперед думають про свою красу. Хоча мені після вчорашньої появи на вечері вже можна й не турбуватися. Мене бачили в найстрашнішому вигляді.

Король  розплющує очі. Дивиться своєю синявою, у якій немає ані краплі почервоніння. Його обличчя вже не здається таким хижим. Воно гладке, з ледь помітною щетиною. І відчуття, що чогось не вистачає. Щось таке, що я бачила, але не пам’ятаю що. 

— Доброго ранку, — кажу я. — Ніч була прекрасна.

Навіть усміхаюся заради пристойності. Королівську особу не можна ображати тим, що я нічого не відчула вночі.

Веду рукою по його плечу. Він у простій сорочці. Його м’язи такі тверді під моїми пальцями. Не чоловік, а мрія.  

Мить ― і я злітаю в повітря. Хапаюся за ковдру, але вона різко падає на ліжко. Доводиться хапатися за сукню, що застрягла на щиколотках. У голові звучить: «Земля в ілюмінаторі, Галя — космонавт».

— Що ви тут робите? Хто вам дозволив сюди входити? — обурюється король, дивлячись, як я перекидаюся в повітрі, намагаючись вхопитися за сукню і прикритися.

Знаходжу про що думати, поки я зависаю в повітрі. Наприклад, про те, як прикрити свої оголені телеса. Інтим був? Інтиму все ж не було…

— Як? Ви що, не пам’ятаєте, як самі принесли мене сюди? — видаю те, що підкидає мозок. — Або я вас сюди принесла… Мені здається, що все-таки друге.

— В якому сенсі? — дивиться таким поглядом на мене, ніби я йому жабу бородавчасту під ніс підсовую.

А потім закриває очі пальцями. Тканина на його плечах натягується.

— Ах, ось так? Самі вночі притягли, красунею обізвали, скористалися становищем, а на ранок — хто така? — обурююся я.

— Скористався? — він знову дивиться на мене крізь пальці.

— Ви не могли б мене спустити зі стелі? — уточнюю я. — Мені трохи незручно з вами розмовляти під стелею. До речі, у вас тут тріщинка. Заштукатурити б. А то в нас так один раз люстра звалилася.

Відчуваю себе або мухою, або комаром, що підступно чекають, коли можна впитися жалом у свою здобич.

— Ні. З усіх із них він вибрав саме її, — бурчить під ніс король.

— Слухайте, я боюся висоти, спустіть мене, будь ласка. Я навіть нікому не розповім про те, чим ми вночі займалися. Хоча після такого могли б і одружитися як справжній чоловік.

— Після чого? — холодно запитує він. — Нічого не було. Вам свідомість демон сплутав.

Я нервово застигаю і насуплююся.

— Демон?

— Так, мій демон-охоронець, — пояснює чоловік.

Червоні очі з вертикальними зіницями знову спливають у пам’яті. Місце пригод знову коле. Перед очима все пливе. Я мало не знепритомнію. Згадуються нічні події, врізаються у в пам’ять, замінючи тей морок. Мене дійсно затягнули в цю кімнату. Тільки я не пам’ятаю, щоб на ліжку поряд хтось лежав.

— Фух, а я вже подумала… ой, ніяково якось.

— Що саме?

Я ж тут замість благородної леді. Та Маргарет Везлі, напевно, блакитних кровей. Для них прокинутися з мужиком в одному ліжку — позорище на все життя. Я до цього нормально ставлюся, але я ж зараз замість неї.

— Ви збезчестили мене. Нахабно затягли у своє ліжко. Ну або цей ваш демон, — починаю я.

Король тут же відводить очі. Хоча в мене все що належить прикрите.

— Ви були попереджені щодо того, щоб не виходити вночі зі своїх покоїв. Ви завжди могли попросити служниць принести вам їжу особисто в покої.

— Ось де ви були вчора ввечері з такою пропозицією? — риторично запитую його. — І, взагалі, я була голодна! Мені так і не дали поїсти на вечері. А я, між іншим, ледве добралася сюди. У вас огидні дороги. Одні горбики. Ні, я розумію, що це для того, щоб ворог не пройшов, але поки їдеш, можна відкусити собі язик й заробити сколіоз. До того ж, на мене напали два рази…

— Так, я помітив, що у вас покликана пекельна білка. І все ж ви порушили право відбору, — продовжує чоловік, не маючи наміру спускати мене зі стелі на підлогу.