Глава 15

Ми вискакуємо на вулицю. З булочної валить дим. Навколо вже зібралися люди. Відмічаю не зовсім сучасний одяг на них — картаті сорочки і щільні коричневі штани. На піджаках видно емблему з перевернутим червоним трикутником.

— Да що ж таке! Знову грубка барахлить, — роздратовано відгукується Ецик.

Я видихаю. Ну, якщо грубка винна, то чудово.

— Зачекайте тут. Я винесу ваші речі, — винувато каже господар.

Я лише киваю. Це ми що, білку перетримали? Або вона не змогла відчинити заслінку? Злякалася, що не може вибратися, і запанікувала? Жах який.

Ецик відчиняє двері.

Назовні тут же виривається густий дим, розноситься горілий запах. Коли сірі клуби поступово розсіюються, і я можу бачити обриси грубки, то помічаю, що заслінка відчинена. Всередині продовжує бушувати полум’я — добре, що всередині печі. З булочною  ж усе гаразд. Ну, крім того, що вона вся в кіптяві.

— О, ні, — мляво відгукується Христина.

Чути схлип.

Я вдивляюся в дим. Серце завмирає. Так відчувають себе родичі, які очікують результати операції, сидячи біля операційної.

Усередині печі видніється вогненний клубок. Я підходжу ближче, вдихаючи їдкий запах.

Фу, гидота.

Белла висовує голову, невпевнено оглядається, принюхується й помічає мене.

— Белло, — я відкриваю обійми, а білка летить у мою сторону.

Застрибує на руки й починає кружляти, стрибаючи то на плечі, то на долоні.

— Ви що, засунули білку в піч? — лунає обурений голос Ецика.

Хто б тільки знав ступінь мого каяття зараз! Все-таки нам допомогли, а ми відплатили такою монетою — через нас булочна горить. Чую, що й сарай нам вночі не світить. Але головне, що Белла жива і знову полум’яна.

— Ви засунули білку в піч! — повторює Ецик. — Ви у своєму глузді?

Я обертаюся до нього. Жовна грають на пухкому обличчі. Сам же чоловік підтримує за талію Христину, що втратила тяму.

— Вибачте, будь ласка.

— Я вас пустив сюди, тому що думав, що вам поїсти треба, — продовжує чоловік. — І що у вас житла немає тимчасово, а ви…

Єдине, що йому заважає обурюватися сильніше — дівчина в його руках.

Белла зупиняє свій рух, звично сідаючи в мене на плечі. Її полум’я м’яко гріє мене.

— Через вас перестала працювати піч.

— Я вам усе компенсую, — тут же відгукуюся я.

— Як?! — гаркає він.

Ось я говорила, що в нього німб над головою? Так ось — його вже немає.

Він злий. Дуже злий, а мені треба щось придумати.

— Стривайте. Але ж пекельна білка не могла стати причиною вибуху, — я дивлюся на Беллу, яка ствердно киває. —  Ви казали, що проблеми з пічкою. Раптом там ваша горезвісна система безпеки не спрацювала.

— Мало  що я говорив. Ви засунули туди білку!

— Пекельна білка! — лунає несамовитий крик.

Ох, ось дають. Вони так бояться, тому що з тваринами не вміють спілкуватися. Моя Белла просто принадність і дуже слухняна білочка.

— Викликайте екзорцистів! — вторять інші.

— Панове, — Ецик розгортається до городян. — Прошу відставити паніку й мирно розійтися по домівках. Я сам вирішу це питання.

Його голос звучить м’яко й заспокійливо. Люди кивають і розходяться, ніби тут нічого не сталося.

— А ви, — його голос не віщує нічого доброго, коли він повертається до мене. — Ви повинні були відпустити пекельну білку в пекло. Через неї зламалася піч!

Белла обурено фиркає, а потім зістрибує на підлогу і стрімко мчить до грубки. Застрибнувши всередину, возиться там, а я чую, як вона невдоволено скрекоче. Незабаром білка повертається з закопченою металевою штуковиною. Щось мені підказує, що вона і стала причиною вибуху.

Ох, білки розуміють людську мову? Гаразд.

— Ваша піч усе одно б вибухнула. І постраждала б Христина або інші відвідувачі вашої булочної.

У його очах з’являється всесвітній смуток. Він важко дихає, усе ще тримаючи Христину й невідривно дивлячись на булочну.

— Годі. До вечора все провітриться, — кажу я. — І взагалі, даремно розігнали людей. Можна було влаштувати розпродаж за півціни на вулиці.

— На вулиці не можна продавати булочки, — відгукується Христина, злегка розплющивши очі.

— Це справа всього мого життя, — особа Ецика знову стає трагічною маскою. —  Я вам допоміг, а ви зруйнували мою справу.

Треба міркувати швидше. Я ж не можу його кинути.

— Тоді… — я обвожу поглядом булочну й сарай.

Ецик нарешті переводить на мене погляд. Які ж у нього гарні блакитні очі. Ой, не про те я замислююся.

— А там місця багато? У тому приміщенні, яке ви виділили нам на нічліг? — питаю саме так, щоби не виявилося, що він передумав.

— Що ви ще хочете? Спалити сарай? Є хоч що-небудь, що ви не хочете зруйнувати? — скептично запитує Ецик.

Там багато мотлоху. Його можна перебрати, раптом знайдеться що цінне. А ще там багато місця.

— Ні, я хочу допомогти. Ось дивіться. Піч хоч і зламана, але це все ще піч. Белла поки може смажити й підігрівати булочки. Все-таки вона пекельна білка. Нот допомагатиме. Він може рубати дрова. Христина буде робити булочки. Ви — господар, а я… — замовкаю.

Щось якось ніяково стало.

— А я в тому сараї відчиню фітнес-зал. Ми навіть працювати будемо за їжу, — тикаю пальцем у побудову. — Мені справді дуже ніяково. Ви можете мене здати поліції або міській варті, але я пропоную вам відчинити нову справу. Повірте, вона принесе прибуток. Зруйноване старе — це нове починання!

Я мовчу, що все це — усього лише можливий варіант розвитку подій. Головне — говорити переконливо. Хоча я й бізнес — два різні полюси. Але чому б і не спробувати? Мені й поготів ніяково через те, що до мене поставилися добре, а моя білка побічно зруйнувала чужу власність. Але головне — Белла жива і знову вогненна.