Пані Майже

1.

Сутінки починали давити на мене, немов стеля, мені здавалось, що в мене вийшло б їх втримати на руках. Я обернувся - навколо ні душі: самотня вулиця, без хлопання очей, без подихів, без запахів. «Може спробувати втримати ніч над собою?». Я підняв руки й холодна ніч миттєво їх поглинула і перейшла до мого лиця, шиї, тіла.

Ніч була настільки темна, що я навіть не здогадувався, що справа і зліва від мене поза дорогою? Я немов пірнув під воду із зачиненими очима і просто плив, докладаючи зусиль. Дорога під ногами була без єдиної вади, тому, якщо спочатку я високо піднімав ноги, ніби хотів переступити через уявну перешкоду, то дуже швидко перейшов на повільний темп і не витрачав сили на підняття ніг.

Я не знав де я, я не знав, що навколо мене. Мене це і не хвилювало - на душі було спокійно, я нутром відчував, що це - моя дорога. Лише звичка всього життя всі кроки перевіряти відповідно до своїх цілей трохи бентежила десь в зоні живота і періодично спазмувались м’язи пресу. Куди й для чого я йду? Всі ці філософії навколо, котрі постійно змагаються в пошуках відповіді на питання: «що важливіше - шлях чи ціль?», не давали спокою навіть цієї темної ночі. Я не знаю яка ціль мого перебування тут, моя ціль просто це дізнатись або не дізнатись, просто кудись дійти або не просто. Мені стало смішно від того, що самі пошуки цілі моєї подорожі вже приносять задоволення - коли звернувся в глибину свого нутра - це було так незвично, так тепло і лоскотно, що я засміявся на весь чорний простір. Коли здається, що навколо нікого, варто прислухатись і знайти себе.

Не знаю скільки часу пройшло, скільки я пройшов, але сил в мене було більш, ніж достатньо - я відчував, що зможу пройти цю ніч, як довго б вона не тривала. Невдовзі, попереду, я побачив світлу пляму, чим ближче я підходив до цього джерела світла, тим чіткіше я бачив, що це кілька ламп, котрі, немов висіли в чорному повітрі й кожна з них видавала однаковий жовтий слабкий колір. Для того, щоб підійти до світла, мені потрібно було зійти з дороги. Я звернув і потрапив у високу траву - вище коліна, за мить я вже розумів, що лампи звисали з гілок велетенського дерева по всьому периметру зеленої крони. Не знаю для чого, але мені захотілось підійти до цього дерева і доторкнутись до його стовбура.
Поза дорогою з’явились звуки: спершу легкий вітер і за мить мої вуха залились шелестом листя, високої трави. Розмова дерева за допомогою вітру і листя чітко окреслили в моєму розумінні масивний розмір рослини - звуки переходили й змінювались від самих нижніх гілок, до котрих я ледь міг дотягнутись, й до самого вершечка - котрого я не міг побачити.
Я притулився цілий до дерева, руками охопив стовбур, а чолом припав до потрісканої кори, потім приклав вухо до дерева, закрив очі й намагався уявити, як дерево дихає, п’є воду, росте.

- Щось намагаєшся почути там? - несподівано промовив до мене приємний жіночий голос, - не вийде в тебе нічого. Людина оглухла багато тисяч років тому.

- Ну тебе я чую, - відповів я, навіть не намагаючись приховати своє здивування від голосу з темноти.

- Ти мене ще зараз і побачиш, а от чи почуєш ми вияснимо пізніше.

- Не знаю чи буде пізніше, але я точно чую тебе навіть зараз, - відповів я. У відповідь я не почув нічого - все та ж темна тиша.

- Ти де? - майже прокричав я, - якщо будеш мовчати, то я тебе точно не почую.

Відійшовши від лампового дерева майже в повну темінь, мої очі швидко пристосувались, а прямо переді мною, на землі лежала вона: лицем до мене, обидві руки були під головою, ноги, ніби зв’язані в колінах, були перекинуті в одну сторону, потім повільно піднімались і падали легенько на іншу сторону. Одягу я не бачив через високу траву і недостатнє освітлення.

- Давно я тут нікого не бачила, - байдуже промовила незнайомка до мене. - Як дорога?

- Я навпаки - лише почав отримувати задоволення від тиші й самотності.

- А від дороги? - запитала незнайомка.

- Виявилось дуже цікаво безцільно рухатись вперед, - відповів я.

- А з чого ти взяв, що рухаєшся вперед?

- В мене ноги йдуть туди, куди дивляться очі, ну й... просто йду прокладеною дорогою. Щось не так?

- Та все нормально. Можеш і далі йти кудись, а можеш почекати світанку і разом підемо. Навіть можемо спробувати поїхати на автомобілі.

- Разом підемо куди? - здивовано запитав я, - що це взагалі за місце?

- Ну вперед підемо і побачиш, що це за місце. Сюди майже ніхто не доходить, тому і назви ніякої ніхто не придумав. Може ти колись мріяв стати першовідкривачем - вважай, що твоя мрія збулась.

- Прекрасно, - посміхнувся я, - в дитинстві мріяв про подорожі в невідомі країни, поки не почав вивчати географію, історію, де виявилось, що все відомо на нашій планеті.

- Ти напевно не розумів своїх вчителів - останні сто років вони лише і говорять, про те, скільки ще всього не вивченого і які еволюційні стрибки чекають на людство. Раз ти тут, значить це місце точно для тебе - віз і спеціальних документів тут не вимагають. Обов’язкового грошового забезпечення також не потрібно. Готелів тут немає, тому поки перепочинь - присядь поряд зі мною.

- Тут так незвично тихо й інтимно, - промовив я, вміщуючись поряд з незнайомкою.

- Люди, чомусь не зауважують всієї краси навколо себе. І лише поодинокі паузи їх немов заставляють обернутись і побачити небо, дерева, польові квіти. Так чарівно зупинитись посеред людної вулички, відчувати потоки людей, котрі проходять повз з обох сторін, натикаються на тебе і намагаються зрозуміти, за чим ти спостерігаєш, а ти тим часом просто підняв голову, вивчаєш фасади будинків справа чи зліва, вдивляєшся в лиця атлантів і каріатид, ліпнини на стінах, флюгери на дахах.
Одного разу прогулюючись Києвом до мене долетіли слова гіда: «Будинок вдови, котра плаче». Його екскурсійна група, мов на параді, стояли з розвернутими головами до головного героя тої вистави - жіночого зображення, по щоках котрої, в дощ, стікають краплі води й здається, що вона плаче. Я була така вдячна, що могла долучитись до миті пізнання нового цілою групою людей. Вони всі вчились не лише мистецтву - вони вчились зупинятись і вивчати світ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше