Глава 10

«У багатого гумна навіть свиня розумна»

         На побачення Грізний повіз Степанію до себе додому. Виявилося, у нього дача в цьому ж селі,  з протилежного боку річки.

Хоча, яка ж це дача? Маєток! Високий кам'яний паркан у старовинному стилі, дерев'яні масивні ворота. Величезна територія. Усередині, взагалі казка.

            Дебела чотириповерхова будова з каменю та дерева стояла посеред високих смерек та ялинок, до якої вела звивиста доріжка, підсвічена невеликими ліхтариками. З будинку був прямий вихід на особисту пристань. З невеличким таким катерком…

            На вулиці вже було темно, але через підсвічування та безліч квітів двір здавався чарівним. Троянди, хризантеми, майори, не дивлячись на осінь, рясніли фарбами у кожній клумбі.

            Степанія, як дитя в цирку, роздивлялася на всі боки. До цього моменту такі маєтки їй доводилося бачити лише у кіно. Брудна думка про те, що це цілком реально може стати її домом, все-таки відвідала голову.

-Подобається? – поцікавився Грізний.

-Подобається, Антоне Вадимовичу! - зізналася жінка, - самі розумієте, що подобається!

-Це мій особистий проект! - похвалився господар, - продумав до дрібних деталей!

-Дуже вдалий проект! А ви що, будівельник?

-Архітектор за освітою. У мене власний будівельний бізнес.

-Вражає... - Стьопка зраділа, що він бізнесмен, а не бандит, хоча хто знає, може одне другому не  заважає? Великі гроші завзято асоціювалися зі злочинною діяльністю.

-Дякую! Давайте пройдемо до хати! -  Грізний повільно повів її до парадного ґанку попутно показуючи альтанку, мангальний будиночок, сауну, спортивний майданчик та багато усіляких чоловічих цяцьок незрозумілого призначення. У Степанії аж в очах замерехтіло.

Усередині будинок теж виявився вражаючим. Одне слово - музей. Білі мармурові підлоги, килими, безліч дивних картин, меблі з витребеньками у королівському стилі… Гарно, так. Але холодно та не затишно. «Як тут можна жити?» Вголос Стьопка, звичайно ж, нічого подібного не промовила,  лише позахоплювалася для пристойності.

            Підлога олігархівського маєтку була до того бездоганно відполірована, що навіть босоніж було боязно наступати. Степанія напружилася, почуваючись  ніяково. Не вписувалася її природня простота, та стиль життя в подібне оточення. Гостро відчула себе не на місці. Ще й якийсь запах у домі відчувався дивний, ні на що не схожий. «Як у склепі!» Жінку пересмикнуло. «Ні! В цьому мавзолеї я вечеряти не буду, ще знудить!»

-А чи не хочете біля води посидіти? Така погода гарна… - запропонувала.

-Відмінна пропозиція! – на превелике щастя погодився чоловік.

            За кілька хвилин на пристані, біля самої річки, матеріалізувався стіл, крісла, два пледи та, власне,  вечеря. Чоловік і жінка дивилися на воду і якийсь час мовчали. Стьопці це було зручно, не доводилося відводити погляд. «З цими нареченими, як не окривію, то окосію…»

-Ну, приступимо? – заговорив господар, зруйнувавши ідилію.

            Страви виглядали чудово, але майже всі були з м'яса. Степанія, зітхаючи, обрала пюре та овочевий салат.

-Степаніє Степанівно, ви на дієті? - уперто перекручував її по-батькові Грізний.

-Так, вирішила скинути пару кілограмів! - відповіла мляво.

-Даремно... - його погляд обпалив, Стьопка ледве встигла прибрати очі в тарілку, - у вас, вибачте за відвертість, чудова фігура!

-Дякую, - буркнула Стьопка, розуміючи, що ніяка у неї  не чудова фігура, а просто це у Грізного помутніння розуму на ґрунті сексуального божевілля. «От пройде сто один день, його й відпустить. Чи не відпустить? За логікою симпатія наречених має бути справжньою, інакше як далі разом жити?»

-Розкажіть про себе, - попросив чоловік, навіть не здогадуючись про її сумні думки. Він, тим часом, собі в їжі не відмовляв, а із задоволенням пригощався соковитим стейком, що пахтів так, хоч плач, від заздрощів. Так, поїсти Стьопка любила… Особливо в нічні часи. Як у тому анекдоті про жрицю ночі.

             Жінка простежила, як у його роті зник шматочок м'яса і здригнулася. «Блін, в очі не дивись, оскаженієш, в рота не дивись, слиною вдавишся! Навіть випити з горя не можна!» Вона залпом осушила склянку узвару та сказала, відвернувшись до води:

-Особливо немає чого розповідати... Я програміст...

-Нічого собі, немає чого розповідати! - вразився олігарх, - я так і знав, що у вас чоловіча професія!

"Угу, знав би ти, яка у мене зараз професія!"

-Я з дитинства мислила цифрами, тому вибір професії став очевидним. Брехати не буду, як спеціаліста мне з руками-ногами не відривають, але ця професія дає мені певну свободу.