Глава 15

«Словами кидай, але руками не чіпай!»

-Ау, ти де? — Стьопка одягла халат, тужніше зав'язала пояс і попрямувала на пошуки нервового господаря. Почула плескіт води у ванній і пішла на звук.

            Чоловік умивався холодною водою, щедро хлюпаючи собі на обличчя, шию, груди. Майка промокла аж до штанів, але його це не зупиняло.

-Права була мати, нам нічого не можна! Хоча б тому, що я не стримаюся! Краще й не починати, – сказав своєму відображенню.

-Згодна. Давай триматимемося подалі один від одного, - кивнула Стьопка.

-І не мрій! Я надто довго чекав на тебе. Хочу і торкатимуся, вдихатиму твій запах! Як би тяжко це не було! - схопив її і притяг до себе, розгорнувши обличчям до дзеркала.

            Стьопка подивилася на їхнє відображення. Він чорно-рудий, а вона яскраво-руда. Виглядали гармонійно. Кудалате волосся надавало її вигляду пікантності, ніби вона щойно вистрибнула з ліжка, в якому перекидалася з коханцем. Очі затуманилися, коли лісник провів пальцем по вилиці, погладив підборіддя, сповз рукою на шию, повністю накривши її долонею. Вона здавалася такою тендітною в його руках.

-Ти гарна, - прошепотів, схилившись до вуха, - якби ти знала, як хочу тебе…

-Ну чого ти, не треба, - пролепетала вона, - не посилюй... Пішли, ти обіцяв мені... камін.

-Добре, - він послав їй палаючий погляд через дзеркало, зарився носом у маківку, нюхаючи волосся, - ти вже пахнеш мною! І будеш моєю! - випустив з обіймів і підштовхнувши до виходу з ванної додав, - пішли палити камін, поки не згоріло дещо інше...

«Хотінням переможений, вогнем розпалений»

            Степанія задрімала в кріслі, поки лісник розпалював камін. Він укутав її пухнастим пледом, підімкнувши той під ноги. Потім зварив ароматний чай, приніс дві чашки, сів у сусіднє крісло і залюбувався на неї. Вона була такою ніжною, тендітною. Кучерява голівка схилилася, відкриваючи шию, в яку хотілося вп'ятися зубами і зализати поцілунками.

            Зітхнув. Ненависна ведмежа кров! Він раніше був іншим. Романтично налаштованим хлопцем, який любить вірші та пісні біля багаття. І що сталося з ним? «Звір» змінив до невпізнання, підкорив собі. Тепер у кожному його бажанні, вчинку, прозирала ведмежа суть. Зла воля долі зробила його іншим, але душа миритися з цим не хотіла. Людина в ньому наполегливо прагнула залишитися собою, борючись із ведмедем. Але… Найчастіше перемога залишалася за звіром.

-Ой, я заснула, - жінка випросталась у кріслі, - довго спала?

-Ні, з півгодини. Хочеш чаю?

-Хочу, дякую, - прийняла чашку з його рук, - у мене ще багато запитань.

-Давай. Я готовий, - сказав, дивлячись на вогонь.

-Як твій ведмідь потрапив на мою Поляну? Лукерія казала, туди нема ходу нікому.

-Твоя бабуся показала мені шлях до галявини дуже давно. Вона мала якісь проблеми з вогневиком, от і показала мені туди дорогу про всяк випадок.

-А вогневик теж міг туди прийти? Прямо не Поляна, а двір прохідний!

-Там заплутана історія. Явдошка казала, той вогневик був колись одружений зі Свирянкою. Але та загинула, а він чомусь переслідував інших Свирянок. Щось таке, точно не пам’ятаю, давно було.

-Нічого собі!

-Так, збожеволів чоловік. Я його частково розумію. Втратити свою половинку рівнозначно втраті розуму!

-Але ж бабуся при чому?

-Не зрозуміло, кажу з заплутана історія. Він був не в собі, шукав крайніх, хотів помсти. Сподівався, відчує полегшення.

-А він... зміг помститися? - з жахом у голосі спитала Степанія, - це він убив... бабусю?

-Я не знаю, вибач, - сумно відповів лісник, - але загинула вона дивно. Потонула в болоті, хоч ліс знала, як свої п'ять пальців.

-Який жах, бідолашна бабуся, - пролепетала.

-Мені дуже шкода, що не вберіг її, – повторив чоловік, - вибач! Сила лісника ще тільки пробуджувалася у мені…

-А як ти ставав маленьким? - продовжувала розпитувати Степанія.

-Я був звичайним. То ілюзія!

-Гадство! Тобто я гола бігала зі здоровим ведмедем?

-Йому сподобалося! - усміхнувся лісник, - ти така соковита! М-м-м…

-Досить! - Стьопка відчула, що щоки знову спалахують, - як ти примудрився куснути мене уві сні?

-А ось це здатність істинної пари. У шлюбний період, самка від ведмедя ніде не сховається. Пробач, але я цим не керую, - розвів руками з хитрою посмішкою.

-Брешеш ти все!

-Не брешу!

-А як ти мене «лікував»? І що то був за брудний хлів у лісі?

-Це не хлів, а лігво вовка-перевертня. Краще скажи, як ти потрапила туди? Якби ведмідь не знайшов тебе за запахом, могла б замерзнути. Той вовк давно помер.