Глава 19

«І не думано, і не гадано»

Степанія опустилася на табурет і видала:

-Фікс твою траблу, жований торт!

-Га? - прошепотіла Лукерія.

-Тихо, Лукеріє, у мене катарсис, дай хвилину... - пролепетала, перебуваючи у сильному потрясінні від отриманого результату. Це тобі не просто ТЗ виконати! Тут ти - вершниця долі!

-Від радості збожеволіла, чи що...

-Цить, вітрогонка! – шикнув Єгорович, – просять же по-людськи…

-Утихни сам, затятий!

-Я все чую!

-Мовчу-мовчу...

-Не знаю з чим порівняти, це кайф, драйф, відпад, товариші! Невже, вийшло?! Я це зробила?! Так?! Я поєднала дві долі?! — Стьопка часто-густо заморгала, відганяючи сльози.

-О-о-о, давай ще зарюмсай!

-Так і є, панночко! Уклін низький, Свиряночка ви наша!

-Капець! Я справжня Плетуха!

-Так і є! Так і є… - все повторював Єгорич. Кропивка по голові протягом погладила.

-Дякую, і вам велике, ох, пробрало мене. Аж горілочки бахнути захотілося. Та з сальцем на чорному хлібці, а краще з хріном… — Степанія потерла обличчя, емоції проганяючи.

            Тут на столі з'явився гранений запітнілий стакан, наповнений до країв, а поруч блюдечко з трьома бутербродами на бородінському хлібі. Один із сальцем, перекрученим із часничком, другий із смальцем та зеленою цибулькою, а третій із кільцем м'ясного рулету, та з рожевим хріном на верхівці.

            Степаня хотіла було помітити, що їй усього цього не можна, але не втрималася. Таку подію треба відзначити!

-Ну, з почином, товариші! - примружилась і зробила ковток, - у-у-х! Гарна! Пробрало! - скривилася, кулачки стиснула, видихнула і першим бутербродиком закусила.

-Чого цідиш, наче квас? Перекинь до дна, і марш до спальні!

-Правий ти, Єгоричу, Лукерія справжня виразка… - зітхнула Степанія, але послухалася. Вжила залишки горілки, хліб за щоки запхала і поплила до опочивальні.

-Є-єгоричу, скасовується лазня, щось я зовсім без сил, типу вагон гною вивантажила... - залізла під ковдру, як була у вологому одязі, - і опік болить... - з цими словами і заснула.

Наснився Степанії абсолютно недоречний еротичний сон… Типу іде вона порожнім коридором, одягнена в один лише білий халат, навіть без спідньої білизни. Поспішає, каблучками цокає. У грудях горить вогонь нетерпіння. Але чи її цей вогонь, її відчуття?

             Ось перед очима двері з написом «Головний лікар». Вона розкриває їх, боячись, що коли забариться, вся сміливість випарується. На скрип дверей обертається чоловік у такому ж самому білому халаті.

-Ларисо? - запитує здивовано, знімаючи окуляри, - ви щось хотіли? – а сам дивиться на неї жадібно, сліпий би не помітив обожнювання у погляді. Ось і вона, здається, розгледіла!

-Я хотіла, Георгію Павловичу, так… - промовила на видиху і один ґудзичок на халаті розстебнула.

-Що? – Георгій Павлович простежив за рухом пальців жінки та ковтнув слину.

-Вас... - жінка повернулася до нього спиною, замкнула двері на три оберти і так само не обертаючись, продовжила розстібати інші ґудзики. "Будь що буде! Але сьогодні, чи ніколи!»

             Білий халат впав до ніг і погляду ошаленілого головного лікаря відкрився шикарний вигляд. Він встиг помітити округлої форми сідниці, вузьку талію та родимку над лівою лопаткою. Не усвідомлюючи що робить,  опинився біля неї в якихось два стрибки і притиснувся усім тілом. Виявляється, йому потрібен був лиш такий маленький поштовх.

-Лара, Ларочко, - зашепотів на вухо. Жінка розвернулася до нього, охопила руками шию і абсолютно щасливо засміялася, - ти прийшла…

-Прийшла. Не проженеш? Хочеш мене?- підняла на нього погляд, повний кохання. Чоловічі сильні руки, якими він витягав з того світу людей, схопили її за стегна і піднімаючи, притисли до себе.

-Відчуваєш, як сильно хочу? – хрипко прошепотів і присмоктався до губ у голодному поцілунку. У цей поцілунок вклав усе: тугу за нею всі ці роки, нескінченні мрії, холодні ночі, нічим не заповнену порожнечу в душі, надію на взаємність і пристрасть, таку палку, що сам злякався її сили.

            Жінка відповіла стоном щасливої покірності і закинула одну ногу йому на талію. Чоловічі пальці тут же накрили шматочок ніжної плоті. Вона дозволила собі кілька хвилин насолодитися ласками, але боячись, що він злякається в останній момент, поспішила завершити розпочате.

-На тобі дуже багато одягу, ти не вважаєш? - спитала, вириваючись із полону і смикнувши його за халат.

            Ґудзики відлетіли, впали і розсипалися по підлозі. Під халатом Георгій був одягнений у білу футболку та блакитні докторські штани. Дивлячись на Ларису шаленим поглядом, зірвав із себе футболку і підхопивши на руки, відніс до дивана за ширмою.