Пані Язикатої Хати

Глава 22

«Краще дома свого немає на світі нічого»

Ступила Стьопка на поріг рідного будиночка в бадьорому настрої. Адреналін від сутички з Гором все ще вирував у крові, тому вона не одразу помітила зміни.

-Народе! Я вдома! Тільки на руки не підіймайте! - закричала біля входу. І осіклася з відкритим ротом, - Не зрозуміла…

             Першою думкою було -  будинком помилилась. Так ні ж, йшла через свій сад, повз рідну лазню і ненависний клозет. І поріг її, і двері вхідні. Але всередині… дива…

 

            Вузького коридорчика з вішалкою для верхнього одягу як і не було. Його місце зайняла простора вітальня з кріслом і маленьким столиком. Стьопка пройшла повз і попала у велику залу з майже сучасним кутовим диваном та низьким журнальним столиком. На столику красувався букет хризантем у трилітровій банці. Стьопка навіть головою труснула, щоб позбутися від мани. Подивилася ліворуч і наткнулася поглядом на крісло-гойдалку біля широкого вікна, що стояла поруч із каміном.

-Н-народе... - прошепотіла, - ау? Куди я потрапила?

-Ласкаво просимо, панночко! – пробашив Єгорич біля вуха, – приймайте оновлені палати!

-Очуміти... Єгорич, а що трапилося? – так само пошепки, ніби боячись злякати побачене.

-Як що, облаштовуємо халабудку за смаком нової Свирянки! - відповіла Лукерія, - ну, ти зійдеш, чи ні? – і стільки хвальби було в голосі.

-Е-е-е… А як це?

-А так це! Тепер будиночок твій остаточно! І сил ми набралися, творити можемо!

-Впасти не піднятися! - пробелькотіла господиня, - і що ви тут мені набудували?

-Входь, чом стоїш, як не своя? Приймай роботу!

 

            Побрела Стьопка розглядати оновлену будівельку, хитаючи головою і войкаючи. Будинок змінився повністю! Раніше в ньому було всього дві кімнати, кухня, коридор, та горище, а зараз він «виріс», на перший погляд, вдвічі.

            З вітальні жінка потрапила до зовсім іншої кухні, від колишньої тільки піч і залишилася. Стіл стояв посередині довгий дубовий, з масивною стільницею та двома лавками з боків. Добре, хоч рідненький комп'ютер нікуди не подівся, так само перебуваючи на столі, але в компанії з... величезним мідним самоваром!

-А самовар звідки взявся? – здивувалася.

-Тепер ми забагатіли, ось... можемо дозволити панські надмірності! - задоволено відповіла Лукерія.

-Це самовар у твоєму розумінні предмет розкоші, чи що? – уточнила Стьопка.

-Хіба, ні? - тоном «спробуй зі мною посперечатися» заявила охоронниця.

 

-Уяви собі, ні! Ти країни не переплутала?

-Га?

-Не гакай мені! Щоб я цю штуку в хаті не бачила! – строго заявила Стьопка.

-А що…

-Нічого! Я подивлюся ви тут на свій смак будиночок переробили, а мене запитати забули?

-Не догодили? - миттєво завелася Лукерія, - не вдячна!

-Ти мені ще поговори! – шикнула господиня, – зараз я перевірю вашу самодіяльність. Бач! Самі, нишком!

-Господине, - зразу змінила тон шкідлива охоронниця, - ти чого така зла, чи образив хто?

-Все нормально! - відмахнулась і прошлепала далі.

 

            У оновленому будинку тепер було чотири кімнати. Три порожні, а одна, найбільша, містила старе дідове ліжко і скриню.

-Угу, до спальні не дісталися і то добре. А це що за сходи? - запитала, побачивши дерев'яні сходи, що йшли вгору з зали.

-Так цеє... перший дар від нас, - тихо відповів Єгорич, побоюючись, видно, щоб і йому не перепало, - опочивальня там... вище від душ стражденних...

 

-Да ти що! – сплеснула руками Стьопка і помчала вгору східцями. Вона в дитинстві часто сиділа на горищі, перетягнувши туди стару ковдру.  Годинами дивилася у вузьке віконце і мріяла, що це особисто її кімната, бо в дідовій хаті доводилося спати по п'ятеро-шестеро в одній єдиній.

            Нагорі знову ахнула і рота долонею прикрила. Не знала, сміятися чи плакати. Кімната, що з’явилась під стріхою, була велика, з одним широким круглим вікном, під яким стояло старомодне вузьке ліжко, вкрите квітчастим покривалом. Біля ліжка знаходилася скриня, зверху якої стояла ще одна банка з квітами.

    

 І соромно стало Стьопці, що вона суворо розмовляла з Лукерією. Адже старалися охоронці. Догодити хотіли, он, навіть квітами прикрасили. І не важливо, що у банці, а не у вазі кришталевої. «Які ж вони все-таки чудові!»

-Нічого собі, спальня... майже мрія, - пролепетала, - а хто це все зробив?

-Я, панночко, - тихо відповів Єгорич, - якщо не до вподоби, відразу поправлю, тільки поясніть чого та як!

 

-А ти все-все можеш змінити? - обережно, щоб не образити, поцікавилася Стьопка, підійшовши до вікна. Вигляд з нього відкривався приголомшливий. Прямо на звивисту річку і поки що зелений лісок. Вдалині навіть виднівся місток, яким Свирянка бігала на Поляну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше