Глава 15. Обраний

- Хіба ти міг так низько пасти, щоб отруїти нашого рідного батька? Лідера клану ... - пильно дивилася на брата Орса, боячись зімкнути повіки, щоб сльози, не принесли задоволення всім присутнім. - Як же наша любов, його турбота, моя увага!

- До чого цей безглуздий потік слів і низка запитань, якщо тобі й так відома відповідь, - манерне, з холодним тоном і гордістю, відповідав гарний нефілім. - Я зрікся, як від імені батька, так і подарованого мені від народження. У мене немає палкості почуттів до батька, і немає рідної любові до тебе, Орса.

- Роки нашої опіки, ти перекреслив через що?! Які цілі ти переслідував, віддавши всю владу в лапи цих монстрів, - відмахнулася від братових слів, дівчина, схопившись на ноги.

- Рідкісні зустрічі, наче кістка голодному псові, в зимову холодну пору, - опустив погляд і замотав нефілім. — Але я не звір, з крихтою думок, і з незмінною радістю і щастям дякувати за кістку не буду. Мені властива сила думки, міркувань. Сприйняття ваших кволих потуг лише посилювало мої помисли зректися всього, що пов'язано з сім'єю. Моє серце міцніло у своєму рішенні, і я лише вибрав потрібну годину.

- Час, про що ти говориш, причому тут відведена година?

"Капець, ну точно п'єса", - подумки висловився Баал, з непідробним інтересом спостерігаючи за картиною перед собою.

З кожним новою реплікою, його інтерес лише зміцнювався, а бажання побачити завершення переважало над рештою. Не церемонячись у поведінці, він навмання вибрав один із стільців за столом, і сів, поставивши лікті на мармурову плиту, і підпер підборіддя, уважно спостерігаючи і слухаючи сімейну драму.

- Моє тіло, не таке міцне, як стало серце, - взяв слово нефілім, прекрасно і красномовно володіючи словом. – Мій вік перебування на цій, проклятій мороком землі, занадто малий для безлічі звершень. І нехай тілом я слабкий, але сильний душею і розумом своїм. Замість почуттів до сім'ї, що полум'ям палати повинні, у мені горить впевненість і непохитність віри у виборі долі.

- Що за вибір має бути, що ти прирік усіх на муки тортур та катування тіла?!

Орса розпорошувалася все більше, гнів і лють на брата, затьмарювала всі страхи та переживання. Точніше вони пішли на другий план, поступившись місцем єдиному прагненню та пристрасному бажанню – дізнатися причину зради.

Вона щиро любила брата, вірила йому та переживала за нього. Весь час її втечі, вона не могла не думати про його здоров'я та порятунок. Вона втішала себе думками, що через його хворобу ящери не зачеплять його. Але навіть у найстрашніших кошмарах не могла уявити, що саме він стане винуватцем їхнього падіння, та її вимушеного вигнання.

Вона пам'ятала болісний погляд батьківських блакитних очей, пам'ятала його змучене обличчя й тремтячу руку з мечем, коли зникла у вузькому тунелі. І весь час молилася за порятунок батька, матері та брата, до цього самого моменту.

У її наївному, ніжному серці не було місця для ненависті. Все своє життя вона жила не знаючи бід, а тільки радість. Щодня вона відчувала щастя і любов, їй подобався навколишній ліс і споконвічно зоряне небо. Їй було спокійно від того, що вони приховані від сторонніх очей і зовнішнього світу, в якому на рід нефілімів відкрито полювання.

Їх зовнішність, характерні риси крил і ріжок під світлом місяця, стали надзвичайно екстравагантною окрасою для знаті та могутніх людей світу Бранас. Кожен, хто плекав слабкість до дивовижних речей і любив рідкість, хотів собі в раби подібних істот. Особливо чарівних молодих дівчат, що могли скрасити нічну годину одного із можливих господарів.

Навіть ходили чутки, що і самі гравці були не проти роздобути для себе пару представників цього виду, тільки переслідували вони ще більш жахливу мету. Кров нефілімів, їхня шкіра і саме тіло, не згадуючи вже про обумовлені властивими лише їм особливостями, були цінним елементом для алхімії.

Щоправда, подібні чутки, не мали під собою підтвердження, у стінах цієї цитаделі. Вікова ізоляція в цьому лісі за мороком ночі, не пропускала новини про світ у ці території. Рабство та алхімія перетворилися на страшилки для дітей перед сном. Хоча кожен слух, має дрібничку правди і основу з істини.

Вождь клану Варас, шанував традиції своїх предків, і зберігав спокій своєї сім'ї від посягань. Навіть без вимог їхнього божественного творця, він зберігав би печатку на міфічному звірі, що й служила джерелом ширми їхнього будинку.

- Наш творець, великий і мудрий Бог Верміліон, мав приховані мотиви для нашого полону. Ця темниця створена для пошуку того, хто зможе знайти приховані підказки, і зрозуміти, яку саме мету наш великий Бог переслідував!

На цей раз, Баал вже не зміг контролювати напад агресії в тілі та розумі. Мимоволі він відламав від товстого мармурового столу великий шматок, і почав м'яти його в руках, наче пересохлу глину.

Ні Массас, ні його старший брат Рагасс, як і решта варанів, що зібралися в залі, не змарнували цей момент. І кожен не міг повірити своїм очам. Всі, за винятком знесилених полонених нефілімів, і молодих і гарних брата і сестри, витріщили очі і забули.

Кожен не з чуток знав, скільки встиг пережити цей монолітний стіл у центрі зали. Він стояв тут від часів заснування цієї Зоряної Цитаделі, будучи подарунком самого Верміліона, як і трон, на якому сидів Рагасс. Навіть увесь брудний і каламутний, він ніколи раніше на зазнавав жодної подряпини.