Глава 16. Лікування душі

"Ні, ну не може цього бути", - різко відпустивши золоту рукоятку, щоб не привертати увагу, Баал почав сумніватися в тому, що почув. – «Чому печать одразу не зникла, щойно я цю залізяку зламав? І де міфічний хом'як, чи як там його? Щось тут неправильно».

- Тоді ми з тобою в одному човні, красунчик, - підвівся з місця гравець, і повільно почав підходити до нефіліма, розставивши руки в сторони.

- Поясни свої мотиви? - пильно вдивившись у усміхнене обличчя співрозмовника, брат Орси, знову скористався свій тростиною, і склав на ній долоні. - Про який човен ти говориш?

- Усього на всього фігура мови, - замотав головою хлопець, обійнявши хлопця за плечі і злегка знизивши голос. - Я не хочу сидіти в цій вигрібній ямі без світла, більше, ніж потрібно. Якщо є можливість звалити, то я тобі допоможу.

- Гравець, що не гидує кров'ю, і готовий руки по лікоть в ній обмити. Чутки про вас справді не прикрашені, - нефілім використовував більше слів, ніж хотів сам землянин, але доводилося підігравати і продовжувати дружню манеру говорити. - Хіба твоє серце не болітиме від її пригнічених почуттів?

- З чого б це? - Знизав плечима гравець, відпустивши спадкоємця клану Зірок і направивши крок ближче до Орси. - Так, я врятував її один раз, та й що? Усієї картини я не знав, і вибратися вона мені не допоможе, а ось у вас всі карти на руках. Краще вже швидше розібратися з цим усім, знайти печать, зламати, вбити, пофарбувати, загалом, все, що потрібно і вирушити далі – в дорогу. Можна вже зараз вирушити на пошуки.

- Поспіх лише прискорить наш провал, - замотав головою молодий нефілім. – Мені потрібен час на підготовку ритуалу та на відновлення втрачених сил. Дуже довго я ходжу, немов титан серед смертних. І я подумаю, щодо того, як ти зможеш мені стати у нагоді. Єдине, ти справді зможеш спокійно спати довгими ночами, якщо сприятимеш вбивству трьох сотень безневинних душ?

- Якщо це ціна свободу, чому б не спробувати, красунчик, - вільно і спокійно висловився Баал, підморгнувши співрозмовнику.

- Пане Баале! – не могла повірити у слова її рятівника, Орса.

Її потаємні переживання та побоювання виправдалися. Як вона й думала, тільки-но з'явилася можливість, гравець зрадив її, і своє слово. Він використав можливість для власного благополуччя і знайшов шлях із найменшим опором. Смерть її клану, і її власне життя, нічого не значили у його холодних очах.

- Помовч, мала! Не бачиш, дорослі дядьки розмову ведуть, - недбало відмахнувся від емоційних звинувачень, землянин, навіть не подивившись у її бік. – Може я й врятував тебе кілька разів, але знай межу мого милосердя.

- Але наша угода, - не кидала спроб, або скоріше від безвиході випалила Орса, повністю занурившись у розпач серце.

- До речі, я своє слово дотримаю, - хмикнув гравець, і почав говорити трохи голосніше, щоб кожен міг почути його слова. - Як і було обіцяно, я зніму печать з клану Зірок і врятую нефілімів. До певної міри, смерть – це теж порятунок, подібність до свободи від усіх бід і негараздів. Хіба я не згадував про це.

- Яка жорстока філософія, і водночас приховує у собі фундаментальну істину життя. Все що народилося прагне єдиного фіналу – смерті. Тільки в її обіймах пізнається справжня свобода. Від сковуючих хвороб; від болю існуючого в кожному житті; і від дилеми рокового вибору шляху, де за кожним поворотом лише більший шанс на смерть. Прекрасна думка, пане Баале, - від такого вислову з чужих вуст, нефілім мимоволі піддався хвилі поваги до нового гостя їхньої цитаделі.

«Я тут на публіку граю, а він… схиблений малюк», - подумки коментував поведінку нефіліма, хлопець, киваючи головою. - "Хвора дитина, прямо, як я".

- Із задоволенням порину у вивчення цієї думки перед сном, - посміхнувся красень співрозмовник, чемно схиливши перед Баалом голову. – Якщо у вас є що сказати, прошу поквапитися. Мені потрібен відпочинок і усамітнення, я витратив дуже багато своїх, і без того мізерних, сил.

Баал не поспішав озвучувати свої побажання чи вимоги, а оцінюючи пробігся очима по важливим фігурам цього залу. Його дивувала розстановка нинішньої влади, точніше дивували руки, в яких вона була.

Нехай він і залякав лідера Варанів своєю аурою та силою, і зараз він боявся пискнути в його присутності, але здавалося, що молодий нефілім мав не менш грізну силу у своїх худих і тонких долонях.

Вся сцена від початку сімейної драми, і до цього моменту, так само здавалося йому грою на публіку, в якій він відігравав і свою власну роль. Причому слабкість і хворобу брата Орси, він так само піддавав сумнівами, або він мав при собі щось, куди більш дієве, для управління ящерами.

«Як і належить цьому клоуну на троні, він вважає себе головним у всій цій п'єсі, але побоюється гніву цього задохлика, чи не дивно».

- Не хотілося б зайве користуватися вашою гостинністю, але парочка прохань у мене все ж таки є, - перебудовував свою промову, під манеру аристократії, бажаючи догодити вухам нефіліма. – Мене пройняли до глибини душі згадки про таємниці вчень і доктрин вашої спадщини. З вашого дозволу, я б хотів так само спробувати перейнятися великою волею вашого творця, - смикнувся від нервів і злості край ока хлопця, але він сподівався, що ніхто цього не помітив. - Звичайно, я розумію всю свою неспроможність пізнати всі тонкощі його послань, все ж таки я лише гість цього світу, і тільки почав пізнавати його справжню природу. Але сподіваюся, на вашу прихильність.