Глава 3. Війна

Глава 3. Війна

Марта

От бісів негідник! Матвій, здається, повністю злетів з котушок, якщо до такої ступені розгнівався, що аж притиснув мене своїм тілом до холодильника. 

– Щоб я більше не бачив тебе у своїй квартирі, – шипить він над моїм вухом. – Бо я за себе не ручаюся.

Зараз мій зведений брат схожий на хижого звіра, що зловив свою здобич, а тепер думає, що йому робити – гратися з нею чи з’їсти. Еее, ні, братику, я не дамся в твої лапи. 

– Матвію, відпусти, інакше тобі ж гірше буде, – попереджую чоловіка з лукавою посмішкою. 

– А що ти зробиш? – запитує пошепки, ледь торкаючись мого вуха.

Моя нога знаходиться між його ногами. Мені нічого не залишається, як дати йому по… Ну, зрозуміло, куди я поцілилась, оскільки Матвій завив від болю і швидко мене відпустив від себе. А немає чого прикладати руки туди, куди тебе не просять.

Проте Матвій розізлився ще більше. Зведений брат, сповнений гніву й ненависті до мене, схопив мою руку й потягнув до виходу з квартири. 

Він виставив мене за двері, наче якийсь непотріб! А я ж просто захищалася…

– Щоб більше я тебе тут на бачив! Інакше тобі не допоможе навіть твоя матуся! – гарчить він, наче злий пес.

Це ж треба з такою неповагою до сестри ставитися. Ну, гаразд, ніякий Матвій мені не брат. Але того факту, що моя мама заміжня за його татом ось уже два роки, не відмінити. 

П'ять років тому мій тато тяжко захворів і помер. Мама горювала за ним, а я всіляко намагалася її розрадити. Та справа в тому, що ніяка розрада не здатна замінити кохану людину. Вона більше двох років на жодного чоловіка й одним оком глянути не могла не те, що думати влаштовувати особисте життя. 

Та сталося неможливе. В наше місто прибув разом із сином Цар Роман Дмитрович, плануючи тут створити філіал будівельної компанії «Comfort of the city». Чоловік одразу звернув увагу на мою маму, котра на той час працювала менеджером у компанії, яку він викупив. От лише вперта матуся не мала наміру дивитися на чоловіка, прізвище якого Цар. Вона гадала, що саме через факт існування такого прізвища, чоловік і справді вважає себе царем усього світу, оскільки посмів викупити їхню компанію. 

Проте Роман Дмитрович виявився досить чуйним, добрим і справжнім чоловіком, чого вже не скажеш про його сина. Чоловік вперто боровся за почуття моєї мами і зумів підкорити її серце. Хоч Роман Дмитрович і мав незвичне прізвище, але саме воно додавало двом чоловікам певного шарму, величі, впевненості та мужності. 

Сам же Матвій поставився до мене з самого початку знайомства зверхньо і зневажливо. Точніше, він оголосив мені війну без будь-яких на те причин. Татовий синочок, майбутній спадкоємець «Comfort of the city», вважав, що моя мама вийшла заміж з розрахунку. Матвій на той час мав уже свою будівельну фірму, створену з партнером і другом в одному обличчі, Артуром, що мала символічну назву «Mat-Art». Молодий чоловік, з дитинства купаючись у грошах, звинуватив мене й маму у змові проти його батька. Матвій був впевнений у тому, що я змусила матір вийти заміж за багатого чоловіка, щоб мати заможне і безтурботне майбутнє. Переконати у зворотному молодого, енергійного та самовпевненого хлопця я не могла, тож йому не доставляло жодних зусиль знущання наді мною. Навпаки він отримував від цього неабияке задоволення. Відтоді ми з Матвієм – запеклі вороги. І саме з цієї причини я мрію поставити цього величного красунчика на місце. Нехай не носиться собою, наче з писанкою. 

Батько Матвія хотів створити справжню корпорацію, яка була б корисна і для жителів міста, реконструючи старі будівлі та будуючи нові, і для нього самого, приносячи хороші прибутки. Він наділив моїй мамі і своїй дружині в одному обличчі певну частину акцій і дав їй можливість керувати компанією разом з ним. З того часу подружжя, як справжні закохані і вірні компаньйони, працюють на благо своєї фірми «Comfort of the city». 

Син Романа Дмитровича, прагнучи примножити здобутки своєї з Артуром компанії, віддав частину акцій своєму батьку та його дружині. Й ось уже два роки як батько Матвія сидить у кріслі акціонерів та допомагає молодим і перспективним чоловікам ладнати проблеми, що виникають у компанії. Можна сказати, що практично Роман Дмитрович і не втручається в справи компанії, лиш поступово направляє холдинг на міжнародний ринок. 

Та все не так просто, як виглядає на перший погляд. Адже постає питання, яким боком я відношусь до холдингу Матвія з Артуром?

Справа в тому, що моя мама відмовилася працювати на дві компанії. Вона вчинила інакше. Завчасно порадившись зі своїм чоловіком, матуся всі свої акції компанії «Mat-Art» передала мені. Наші рідненькі і найдорожчі в світі люди спланували наше поєднання з Матвієм в одному холдингу. Вони помічали, що ми не здружилися з чоловіком від самого знайомства, втомилися спостерігати за непорушною війною своїх доньки і сина вдома, а тому мали намір звести нас разом ще й на роботі. Батьки навмисно це зробили, аби ми працювали на благо однієї компанії, постійно кооперуючись і стикаючись одне з одним. Гадали, що ми здружимося, навчившись працювати й радитися одне з одним. Але… все йде навпаки. Ми з Матвієм постійно бісимося, коли бачимося.

Завдання, звичайно, не з легких – постійно надокучати Матвію, але яке ж приємне. Для мене, звісно.