Парі на кохання

Глава 5. Парі на кохання

Глава 5. Парі на кохання 

 

Артур

Коли нас останньою покинула Марта, яка про щось була замислена, я повернув голову до свого друга, який теж був десь у свої прострації. Я ніколи не міг зрозуміти, навіщо він так докопується до кожних деталей? Сьогодні ми мало не втратили гарний контракт на кілька мільйонів баксів. Він досі бореться з собою. Це видно з того, як хмуряться його брови і як важко підіймаються плечі. 

– Що скажеш про Бикова? – акуратно запитую, щоб не розбудити цілу лавину невдоволення.

– Не знаю. Досить слизький тип, але документи чисті, на перший погляд, – задумливо вимовляє, дивлячись на зачинені двері зали. – Треба ще порадитись з нашими юристами. Все ж я дуже сумніваюсь, але... що зроблено, те зроблено, – стенає плечима і аж тепер дивиться на мене.

– Я зрозумів, – киваю і відкидаю голову на спинку масивного крісла. – То що, ввечері відірвемось? – запитую після хвилинної паузи. 

– О, так, – усміхається він і прокручується у кріслі. – В мене є неперевершена ідея. Маю помститись одній, ну, дуже набридливій особі, – лукаво посміхається він, ледь не потираючи долоні. 

Підіймаю здивовано брови. 

– Особі? – запитую, вже розуміючи, про кого йде мова. 

– Мг. Дізнаєшся завтра, – підморгує мені і встає з крісла. – Як тільки я все підготую, ти будеш першим, хто про це дізнається, – біля виходу додає і зникає за дверима. 

Зітхаю. От завжди він так. Його ідеї вічно шалені, божевільні і веселі. Люблю, коли він такий. 

Виходжу слідом і прямую до свого кабінету. Сідаю за робоче місце і розумію, що дарма припхався. У мене ще ж зустріч з клієнтами. 

Відправляюсь на парковку. Сідаю у свою тачку, яка ричить, як гоночна машина. Хоча вона й схожа на неї з середини, але аж ніяк не ззовні.

Ще одна зустріч проходить успішно. Партнери задоволені і я теж. Радію, що наші з Матвієм справи за ці два роки стрімко пішли вгору. Ми з ним досить гарний тандем в роботі. Набрали собі найкращих і вірних людей. Ще й розвинули свою філію. Досить непогано, як для такого малого терміну. Але якби не мізки Матвія і не моє вміння переконувати, у нас би нічого не вийшло. 

А все почалось з того, що Матвій вирішив піти наперекір батьку, який вдруге одружився. Його мати померла ще зовсім молодою, тому мій друг не знав, що таке материнська ласка. Він часто потрапляв у халепи, банди і ще у всілякі проблеми, поки одного разу його не зустрів я. Побитий, знесилений і злий на весь світ – таким він був до мене, але не після. Хоча інколи буває, що в ньому проскакують ці нотки злості. Звичка, її не вирубати нічим. 

Згодом ми здружилися. Матвій почав змінюватись, навчатись і досить непогано. У нього змінились смаки і з'явилися плани на життя. Дуже швидко ми стали з ним нерозлийвода і будемо вже такими до кінця життя. 

Ось тільки після появи в його житті мачухи і зведеної сестри, Матвій знову став змінюватись. Не в кращий бік, звісно, але й таким він мені подобається. Справжня дружба не вимірюється вчинками. 

Прямую додому, щоб нарешті відпочити. Втомився так, що просто зараз візьму і завалюся в ліжко. Так і роблю. До завтра й ворухнутись не зможу та вже й не схочу.

***

 

Матвій

Дорогою додому заїжджаю у найвідоміший магазин одягу. Купую сукню на свій смак. Потім купую в іншому магазині босоніжки, в ювелірному – прикраси, а також маску для обличчя. Все це, звісно ж, не для мене, а для мого чудового плану. Ще знайшов конвертик для запрошення. Це має бути особливе. Не те, що отримають всі працівники. Я маю помститись їй за зіпсований вечір і ранок. 

Складаю пакунки на заднє сидіння і їду до кур'єрської служби. Віддаю все їм і говорю адресу, на яку потрібно доставити. Дома розслабляюсь у ванній зі склянкою коньяку. Навколо тихо та спокійно. Моєї зведеної сестри і сліду не видно. 

Добре, що нарешті зрозуміла, що мені няньки тут не потрібні. А може, й образилась? Та мені глибоко начхати на її емоції. Як і на неї саму. Але ж будемо реалістами. Те, що зараз знаходиться в моїй голові, не можна порівняти ні з чим. Я просто горю завтрашнім днем. Хочу нарешті повеселитись з цією ненормальною. Досить уже нам сваритись, потрібно і трішки балувати себе. Хоча веселитись буду не тільки я, а ще й Артур, який теж завтра про все дізнається. 

Спати йду з відчуттям величі, а на ранок просинаюсь з дуже гарним настроєм. Ще ніколи не відчував себе таким бадьорим. 

До самого вечора я тинявся квартирою, не знаючи, де подіти своє зловтішне «я». А потім принарядився. Гарний, чорний смокінг. Біла, шовкова сорочка, яка не так парила тіло. Чорний метелик, який душив шию, але без нього ніяк. Та ще й зачесав волосся назад. Оглянув себе в дзеркало. До Джеймса Бонда далеко, але теж не погано. 

Приїжджаю до ресторану, де проводимо свято, яке поспішно організували. Але зараз гроші роблять все. Тому не буду дивуватися. Біля входу зустрічаюсь з Артуром. Тисну йому руку. Друг виглядає, як нова копійка. Гарний костюм з бордовими вставками. Без метелика, або галстука. Гудзик на сорочці розстебнутий. Вміє він виділитись. 

– Привіт, друже, – говорю, посміхаючись. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше