Глава 6. Гра на кохання

Глава 6. Гра на кохання

Марта

Цілий день провела в роздумах. Гадала, хто, навіщо і чому надіслав мені вчорашню посилку. Сукню я повішала на тремпель у своїй кімнаті, а тому з вечора і до пізньої ночі дивилася на неперевершену золотисту красу. Також з самого ранку і до вечора продовжувала розпочате вчорашнє заняття, в перервах готуючи собі їжу. Хоч приготуванням страв я не дуже полюбляю займатися, зазвичай, нам з Матвієм матуся готує смаколики, а потім розвозять нам з вітчимом по домівках в такій кількості, що вистачає на тиждень їсти. Та все ж іноді потрібно щось і собі готувати. Не весь же час байдики бити.

Десь під вечір, коли вже збиралася на ту кляту вечірку, в мої двері постукали. Це був кур'єр. Він приніс мені чергову загадку, яку я повинна розгадати. А точніше, це була записка з поясненням, куди і на котру годину мені потрібно прийти до ресторану. 

«Чекаю тебе в кабінеті на другому поверсі ресторану о дев'ятнадцятій годині.»

Звісна річ, вечірка починалася о шостій годині вечора і, благо, адресу ресторану я теж знала. Але тут мова йшла про дещо інше. В записці було чітко вказано, до якої кімнати та на якому поверсі ресторану мені потрібно підійти. Ще й до всієї загадковості ситуації був вказаний час, коли саме я маю знаходиться в цій кімнаті. Що ж, диво дивне. Мабуть, цей загадковий чоловік хоче просто погратися зі мною в гру за його правилами.

Приблизно півгодини я роздумувала над тим, хто це може бути. Артур? Матвій? Чи може, я ще якогось незнайомця привабила? Адже я багато кого приваблюю в компанії. Та от лише до мого серця їм важко потрапити.

Так… Що ми маємо? Кабінет на другому поверсі ресторану. Хм… Цікаво. Схоже, що в тому кабінеті будуть відпочивати від гучної вечірки лиш два давно відомих мені недруга – Артур з Матвієм. То хто ж надіслав мені цю записку і вчорашню посилку? А може, вони обидва вирішили познущатися наді мною?

Та я зроблю інакше. Я обведу двох бовдурів навколо свого пальця. Не з наївною дівчинкою вони мають справу.

Одягнула на себе все, що було в отриманій посилці. Зроблю враження хорошої і слухняної дівчинки. Нехай гадають, що я попалася на гачок. Зробила вечірній макіяж та гарну зачіску. Накрутила хвилями волосся, сколола його зверху шпилькою, а довгі локони помістила на ліве плече. Обожнюю, коли моє волосся знаходиться з одного боку.

Сиджу на пуфику перед дзеркалом та милуюся своїм відображенням. Останнім штрихом була маска, яку я теж наділа на очі й усміхнулася дзеркальному відображенню. Спокусливий вигляд чарівної левиці. Очі заховані під маскою, а губи виділені червоною помадою. Я маю вигляд витонченої леді, і мені це дуже подобається. Відчуваю підвищення адреналіну в крові, бо я вся в передчутті чогось непередбачуваного. Хтось сьогодні отримає по заслугах. І це буду точно не я.

До ресторану прибула о пів на сьому. Нехай думають, що я запізнилася. Непомітно злилася з натовпом людей і віддаля спостерігала за урочистою промовою Матвія. Артур взяти слово не виявляв бажання, тому лиш кивав і дивився на свого партнера. Після промови Матвій кудись потягнув Артура. Чоловіки піднялися на другий поверх і я поспішила за ними. Відчуваю себе детективом у спідниці, а точніше, у сукні. Але всміхаюся і відчуваю адреналін ще гостріше.

Непомітно і якомога тихіше, наскільки це було можливим на підборах, я пробралася до дверей, з яких линули звуки і гучний сміх. Це, звісно, були Артур з Матвієм. Саме їхні голоси я і впізнала. Підійшла ближче до дверей і налаштувала вухо, щоб краще було їх чути. Але те, що я почула, мені абсолютно не сподобалося. Я розгнівалася настільки, що мені потрібно було докласти максимум зусиль, аби не залетіти в кабінет і не рознести там все в пух і прах. Ці двоє пошкодують про свої вчинки.

Далі я слухати не хотіла. Відійшла на безпечну відстань від дверей того кабінету, аби два бовдури не спалили мене на гарячому. Зараз в моїй душі панують такі гнівні емоції, що хочеться тріснути їх обох. І, здається, навіть мої безшумні крики вони здатні будуть зараз почути. 

Отже, вони уклали на мене парі і чекають обидва моєї прихильності. Хотять, щоб у когось із них я закохалася, аби помститися мені? Невже вони обидва так мене ненавидять? Що ж, це взаємно. І відтепер це назавжди.

Хвилин десять мені знадобилося, аби привести всі свої думки до ладу, відкинути гнів десь далеко, накинути на себе ще одну маску – тупої овечки, взяти себе в руки та зайти всередину до кабінету.

В кімнаті було напівтемно. І це навіть на краще. Адже два бовдури не побачать мого розгніваного стану та злого виразу обличчя. Благо, що я ще в масці. Навіть не подумаю її сьогодні знімати.

Підійшла до столу та налила собі шампанського в келих, аби придушити міцним напоєм той гнів, який бушував зараз океаном у моїй душі. Схилилася сідницями на стіл та ввімкнула свою чарівну посмішку. П'ючи алкоголь, почала розглядати двох чоловіків, які миттю стали поблажливими і переглядаються один з одним. Не хочуть спалитися? Та ви вже, мої любі, спалилися! Ще хвилин п'ятнадцять тому. Хочете мого кохання? Причому обидва й одразу? Буде вам все! 

А як же Матвій співав про те, що хоче зі мною помиритися, бо йому вже набридло сваритися. Я ледь не вдавилася ковтком шампанського. Та, дякуючи Артуру, цього не сталося, бо цей звабник року підлетів до мене з чашкою холодної води. От де він тільки побачив, що коли давляться рідиною, потрібно пити рідини ще більше? Бовдури, їй-богу.