Глава 8. Не найкращий ранок

Глава 8. Не найкращий ранок 

Марта

Прокинулася раніше за будильник і солодко потягнулася на ліжку. Ще навіть очі не відкривала, підсвідомо знаючи, що сьогодні – вихідний день недільного ранку. Тож можна ще трішки поніжитися в приємних шовкових простирадлах і вдихати їхній ніжний, свіжий аромат. Повернулася на інший бік з метою ще солодко заснути хоча б на годинку. 

На жаль, поспати не вдалося, оскільки мене насторожив шум на кухні. Здається, там щось упало. Стоп! Я ж сама в квартирі живу. Невже злодії увірвалися? Та які злодії? Я зачиняюся на два замки, тож злодюги, якби навіть і хотіли, не спромоглися б увійти. Відкрила очі та припіднялася на ліжку. Хто ж там може бути?

Моєму зору потрапила кімната зі стінами чорно-білих пастельних тонів з абсолютно іншими меблями та їхнім розташуванням. Я б так ніколи в житті меблі не розставила. Не по фен-шую. Он та шафа затіняє сонячні промені з вікна й світло лиш наполовину потрапляє до кімнати. А чорні простирадла, якими я вкрита… Як можна настільки любити чорний колір? Ні, звісно, вони шовкові і приємні на дотик. Я теж використовую лише шовк з постільної білизни. Але ж цей чорний колір… він так гнітить. Мені подобається червоний, тож у моїй кімнаті лише червоні тони та жовтогарячі відтінки на подобу сонячним променям. 

Але різницю між своєю кімнатою і цією я усвідомила чітко, хоч і голова тріщить та не планує ясно мислити. Тож постає головне питання: де я знаходжуся?

На кухні знову чуються звуки, а тепер і лайки, хоч і не можу почути справжнього голосу його господаря. Дивно. 

Мені потрібно встати з ліжка і піти подивитися, хто там, щоб знати точно, де я знаходжуся. Але як тільки я роблю один рух тілом, щоб відкинути ковдру і встати з ліжка, я розумію, що з одягу на мені лише білизна, тому вкриваюся знову. Моя голова починає нещадно тріщати, бо до пам'яті приходять уривки спогадів вчорашнього дня. Здається, я вчора трохи перебрала, через що сьогодні болить голова. Але це все не пояснює того, де саме я прокинулася і чому я в одній білизні.

Моя вчорашня сукня лежала на підлозі у не найкращій позі. Вона просто валялася долілиць, начебто це ганчірка. Звісно, не я її купувала, але все одно шкода. Вечірня сукня справжньої королеви мені подобалася.

«Так-так, Марто, пригадуй… давай!» – змушую подумки напружувати мозок і пригадати, що зі мною вчора сталося. 

Останнім, що пам'ятаю, так це те, що Артур з Матвієм уклали на мене парі, тож я сиділа, пила з ними, складаючи плани як я їх двох обведу навколо свого пальця. Чоловіки теж напилися до упаду, що навіть не можна було сказати, хто з нас трьох був п'янішим. Ми грали в пляшечку, а потім… Потім Матвій мене повів на балкон з метою подихати свіжим повітрям. Але там він почав обіймати мене за талію і щось говорити на вухо, точно не згадаю вже, що саме. Він усміхався, чи то насміхався наді мною…

Стоп! То невже я зараз у квартирі когось із цих двох бовдурів? Може, Артура? Ні… Мені ніколи не доводилося бувати в квартирі Артура. Чоловік мене не запрошував та й я не напрошувалася до нього в гості. Але й у кімнаті Матвія я теж не знаходилася, тож не можу сказати з упевненістю, що я в нього.

Оце дилема… Хотіла їх обох провчити за те кляте парі, а виявляється, що сама влипла гірше нікуди.

Звуки з кухні стають чіткими і я б навіть сказала, що вони наближаються. Двері раптово до спальні відчинилися і я помітила Матвія з тацею в руках. Від несподіванки я натягнула ковдру аж на носа, ховаючи від чоловіка потаємні куточки мого тіла. Та якщо вчора мене роздягав саме Матвій… ох, що ж він там тоді не бачив?

– Що ти тут робиш? – поставила я не дуже коректне запитання.

– Я б краще спитав, що ти тут робиш, але судячи з твого заспаного обличчя, можна зробити чіткий висновок.

– Який? – цікавлюся.

– Що ти спала в моєму ліжку, – всміхається цей чорт і проходить із тацею в руках у кімнату. – Кави?

Отже, просто пропонує мені кави? Без скандалів і чвар, що я така-сяка знову опинилася в його квартирі-фортеці, що йому довелося зі мною возитися. Чоловік просто попіклувався про мене і приготував кави? Хм… Таки використовує свою залізну неперевершеність і чоловічий шарм, аби спокусити мене, підкорити і… сподобатися мені. Діє згідно за планом і чітко продуманим крокам, аби виграти в Артура парі. 

Гаразд, Матвійчику, сьогодні я – твоя. Що будеш далі робити? 

– Так, будь ласка, – невинно кліпаю оченятами, виказуючи ними всю свою вдячність за ранкову каву. 

Побільше натягую на себе ковдру, вдаючи вигляд скромної дівчинки. Ще б пак! Я фактично гола і в чужому ліжку! Тож моя скромність – не новина, зате як он діє на Матвія. Чоловік окинув мене своїм зацікавленим поглядом з ніг до голови і, чесне слово, я помітила вогники в його очах. Матвій важко зітхнув, бо вчора таки бачив мене напівоголеною, а сьогодні я приховую від нього найцікавіше.

Е, ні, любчику, ти не побачиш того, чого хочеш. Більше я не буду так напиватися, щоб потім знову не потрапити в пастку у вигляді твого ведмежого барлогу.

А як він зараз виглядає… Ммм… так і крутяться в голові непристойні думки та котяться слинки від поглядів на його спокусливе тіло. Матвій наче навмисно одягнув лише штани, а про футболку забув. Спортивки висять на чоловічих стегнах занадто низько, даючи волю моїй бурхливій фантазії. Та волосяна доріжка на пласкому й підкачаному животі, яка ховається в штанах, чомусь збуджує мене зараз.