Парі на поцілунки

Глава 1


- Я не буду цього одягати!- заверещала на весь будинок моя «улюблена» зведена сестричка.
- Ну скільки це може продовжуватись? Перед першим днем навчання і то поспати не можу-тихо про себе вилаялась я.
- Зараз підемо до Луни і там щось тобі підберемо- промовила за дверима мачуха. О ні, зараз весь цей дурдом до мене завалиться. Я швидко зіскочила з ліжка і закрила двері на ключ- Луна, ану швидко відкривай!- заволала та відьма
- Нізащо, мені потрібна ціла кімната і чистий, поскладений гардероб,- запротестувала я.
- Мені нема що вдягнути на перший день, ти, як сестра зобов'язана мене виручити- тепер вже заговорила Дашка.
- По-перше, я не твоя рідна сестра, по-друге, я нічого тобі не зобов'язана, по-третє, в тебе гардероб в разів 3 більший за мій.
- Так, неслухняне дівчисько, ану швидко відкрила двері, або в гіршому випадку я батька покличу!- прокричала Людмила. Мене дуже бісить, що вона використовує проти мене мого рідного батька, але я не збираюсь ділитися своїм одягом з цією с...сестрою. Як добре, що в мене своя ванна. Я швидко привела своє лице до ладу і пішла одягатись. Так як сьогодні перший день навчання і на вулиці достатньо тепло, я вирішила одягнути бордовий топ, чорні джинси з високою талією і кардиган в чорно-білу клітинку. Зробивши легенький макіяж, я намалювала губи бордовою помадою і заплела колосок. Ті двоє старалися достукатись до мене, але я не звертала уваги, тому взявши сумку, я вилізла через вікно. Так я робила не один раз, бо мої любі родичі часто влаштовували збіговисько біля дверей моєї кімнати. То Дашці щось треба, то Людмила прикопується до кожного кроку. Добре хоч тато не дістає, лише коли моя люба мачуха не нажалієтья на неіснуючу розбиту тарілку з улюбленого серванту, або зіпсутий суп. Найгірше в цій ситуації те, що батько вірить, але вже пройшло достатньо років і я це не приймаю близько до серця.
Отже, я вже майже дійшла до університету. Я навчаюся у Львівській Політехніці на юриста, але це лише для батька. Насправді я хочу бути актрисою. Кожних 2-3 тижні я ходжу на кастинги. Навіть коли мені пропонують знятися у рекламі, я погоджуюсь. Скажу так, це мій маленький старт в кар'єрі. Біля входу я помічаю своїх подруг – Олю і Софію.
–Привіт Луно, кльово виглядаєш – сказала Оля – мила блондинка з блакитними очима.
– Здоров, як мігера з малою. Сильно задовбали?– обізвалась Софія. Брюнетка з карими очима.
– Дякую Оль.Та все як завжди. Влаштували концерт перед дверима. Я хотіла виспатись нормально, але ж ні «Луна ти мусиш!», «Луна, я батьку скажу» і тому подібне. Як можна настільки ненавидіти людину, от скажіть мені.
– Все заспокойся,- погладила мене по плечу Оля- ти ж збиралася з'їхати? Якщо що, ми тобі допоможемо.
– Так, і нехай їм буде гірше, коли тебе не буде. - твердо мовила Софія
- Та то зрозуміло. Не буде їм кого діставати, от вони і будуть біситись. - додала я і ми сміючись пішли в потрібну аудиторію.
Насправді в мене дуже кльові подруги і дуже різні. Оля мила, добра і ніжна блондинка, яка не любить конфлікти і шумні компанії. Софія ж енергійна, шалена і атомна брюнетка, яка завжди говорить що думає. Любить тусити, а особливо бійки. Ви спитаєте а яка я? Я більш схожа на Софію. В нашій трійні ми з Софією завжди робимо щось шалене, а бідна Оля нас відгороджує, але вона не така свята як ви можете подумати. Інколи і вона підписує нас на різні афери. Так що всі нас звуть «Шалене тріо». Перша пара пройшла тихо і спокійно наша куратор, Анна Степанівна привітала з початком 2-го курсу і ми почали вивчати «Теорію Держави і Права». Мені дуже подобається цей предмет. Хоч я не впевнена що буду юристом, але це єдине що мені цікаве на цьому факультеті. Наступна у нас Англійська, але так як в нас перерва ми вирішили вийти на вулицю подихати свіжим повітрям. Деякі мої одногрупники виходять на вулицю лише для того щоб покурити, але наше тріо не по тій темі, тому ми просто сідаєм на нашу улюблену лавочку і розмовляємо на різні теми.

Ми вже майже дійшли до місця призначення, як тут мене, в прямому сенсі цього слова, притиснули між двома накачаними велетнями.
- Я звісно перепрошую, але потрібно дивитись куди преш!- голосно викрикнула я, бо зрозуміла що мене можуть не почути
- Сорі, не помітив- підняв руки догори один з них.
- Ну звісно, куди нам звичайним смертним. Ти ж сліпий. Тому тобі моя порада, носи з собою палицю або собаку поводиря, може тоді почнеш людей перед собою прекрасним помічати.- я вирвалась з цієї пастки і почала йти назад в приміщення.
- То я прекрасний?- з єхидною посмішкою промовив той індик.
- Ага, прекрасний йолоп.
- А ти крихітка- знову з тою ж посмішкою промовив він і я зупинилась. Крихітка? Серйозно?
- Крихітками будеш називати своїх бестій.
- Добре, тоді ти будеш...- він приклав один палець до підборіддя і скорчив лице ніби думає- ... Будеш..... Злим пупсом.
- Та я тобі....- і тут втрутитися Оля. Вона відтягнула мене від того нахаби і разом з Софією привели мене в туалет.
- Злий пупс. Ви це чули? Я і пупс? Ніякої оригінальності. Та дайте мені вернутись я його пику розідру вщент. Та він пошкодує що на світ народився. Та я...
- Все спокійно. Мені вже його шкода. Такими темпами ти його проклянеш до усрач... до поганих наслідків- захлинаючись від сміху сказала Софія.
-Та слухай, він мало того що придавив мене між собою і його другом так ще й насміхається.- вже вся червона прокричала я
- Достатньо. Пішли інакше на пару запізнимся. - майже накричала на нас Оля.
Добре хоч решта дня пройшло без казусів. Правда наші одногрупники познущалися над сплящим викладачем з Захисту Вітчизни і він заставив їх вимити підлогу в їдальні після великої перерви, але то таке. Зараз буде найгірше – повернення до дому. Мене там живцем з'їдять. Мало того що я не впустила відьом в свою мирну кімнату, так ще й сніданок пропустила, а тато між іншим такого не любить. Сніданок і вечерю ми завжди споживаємо всією «сім'єю». Надіюся обійдеться лише криками. Я нерішуче відкрила вхідні двері і з криком «Я вдома» спробувала забігти на сходи і дібратися своєї вежі, як тут тато:
- Стояти, юна леді, - О ні, зараз буде щось серйозне. Юною леді татко називає мене рідко, але як то кажуть дуже болючо.
- Слухаю татку.- мов миша пробубоніла я. Зі всіма я гостра на язик, але батько... Перед ним я лишаюся досі маленькою Луною.
- Любий, я просила її цілий ранок, щоб вона один раз дала Даринці щось одягнути зі свого, але вона закрилася в своїй кімнаті і наглухо відмовлялася. І Даша мусила одягти сукню з старої колекції. Її подружки дуже косо на неї дивились. Дитина прийшла додому в сльозах...- Слухайте, ця людина сидить тут і ніхто їй Оскара принести не може. Такий талант не проп'єш. Скільки експресії, емоцій!!! Бісить.
- Людмило, лиши мене з донькою самих, ми мусимо поговорити!
- Так, так.- покірно відповіла мачуха і вставши зі свого стільця підійшла до дверей де стояла я. З поглядом: «Фіг ти виживеш» вона вийшла, а я лишилась на розтерзання. Надіюся тато не буде прислухатися до слів мигери...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше