Глава 6.2

-Остапе Ярославовичу, а це обов’язкова умова?- запитала я з надією в голосі. У мене немає бажання провести вечір  в компанії пихатого йолопа. Я погодилась з ним лише працювати, і то не знаючи цього, а тут таке!

-Звісно, Луно. Це написано в договорі,- він простягнув мені документ і я знайшла цю графу. «Під час будь яких заходів пов’язаних з компанією, Л.О. Мамчур та К.О. Вовчук, зобов’язуються представлятися як пара…»- тому після зйомок, ми виділимо  кошти на одяг та макіяж і будемо чекати вас о 20:00 в ресторані «СВ».

Я кивнула, а Кай ледь стримувався, щоб не розсміятися. Все, від сьогодні і назавжди я буду перечитувати, перш ніж щось підписувати.

-Вас вже чекають стилісти на першому поверсі,- ми вже були готові виходити, як бос запитав- Ви вирішили переїхати сюди?

-Ні, це я … збираюся переїхати … в окрему квартиру, але ще підбираю варіанти.- викрутилась я.

- Зрозуміло. Тоді через годну почнемо зйомки. До речі, сьогодні буде лише одна фотосесія та один ролик, через вечірку

- Так, добре- усміхнулась я і вибігла з кабінету. Потрібно швидко спуститися на низ, інакше Кай мене загризе. Та не встигла я спокійно зайти в ліфт, як мене запхали в нього і знову притисли до стіни.

- Та ти знущаєшся?- крикнула я на Кая- В мене ледь приступ не стався. Навіщо так лякати?

- Щоб менше для всяких сопляків наряджалася.- грізно мовив він і як бик випустив пару з носа.

- Чому всі за мене вирішують що, і для кого мені робити? Ти хто мені? Тато? Брат? Чи може хлопець?

- А ти б хотіла, щоб я став твоїм хлопцем?- його лице змінилось на самовпевнене і його єхидна посмішка стала ще більше мене дратувати.

- Питанням на питання не відповідай. -  я зі всієї сили відпихнула його і вже була готова вийти, як він натиснув на кнопку «стоп» і ліфт зупинився.

- Що ти зробив?- я почала панікувати. Почала натискати всі кнопки, що тільки можна, та нічого не допомогло.

- У вас все добре?- почувся голос ззовні.

- Ні, не добре,- я перейшла на істеричний крик- Я застрягла в ліфті, так ще й з ревнивим бовдуром…

-То я ще й ревнивий?!- вже почав піднімати голос Кай.

- Так! Або знаєш, ні. Ти просто дурень, який не вміє керувати своїми бажаннями та емоціями.

- А ти істеричка.

- Ось ми і знайшли одне одного…- враз ліфт відкрився і взявши всі свої сумки та валізи, я ледь не скинула адміністратора.- Де гримерка?- люто глянула на нього я. Він вказав мені на одні з дверей і я без лишніх слів просто направилась туди. От же ж нагла морда. Та яке він має право?! То не роби, тому не кажи, туди не ходи. Няня знайшлася…  Зайшовши, я глибоко вдихнула і повільно видихнула, щоб хоч трішки вгамувати свій гнів. Та нічого не вийшло. Піднявши погляд, я помітила дівчину років двадцяти і постаралась усміхнутись.

- Ти стиліст?- я спробувала мило запитати, але якась різкість все ж була.

-Так, а ти напевно, Луна?- з якимось розумінням в очах мовила вона.

- Так, тож пропоную розпочати.

Як виявилось її звати Олена, вона професійний стиліст та візажист, тому тут була лише вона. Ми швидко обрали образ, а саме: малинові легінси, такого ж кольору топ та білі кросівки. Макіяж легкий нюд та маленькі стрілки. А зачіска – тісні колоски.

-Олено, ти фея. Дякую тобі. – обняла я дівчину.

- Мені було дуже приємно з тобою працювати.

-Це не останній раз, коли ми з тобою працюємо.- вже казала я відкриваючи двері.

- Удачі тобі.

-Дякую.- і тільки я закрила двері, знову зустрілася з цими смарагдовими очима.

-Чого тобі?- насупившись запитала я.

-Нічого такого…- і він різко почав опускатись до мого лиця, але з реакцією в мене все добре, тому я приклала свою руку до його губ.

-Якщо я казала, що перший хід буде за мною, то так і буде.- я забрала руку і направилась до Остапа Ярославовича.

-Бос?

- Так, Луно?

-Коли нам починати і де?- запитала мило я.

-Давайте розпочнемо з ролика в залі для боксу і там же фотосесія, а потім буде видно.

- Добре.- сказала я і ми троє направились в той зал.

 Там вже все було готово: оператор, фотограф, світло і навіть наші з Каєм стилісти. Я помахала Олені, а вона мені. Нам видали сценарії.

«Дві дійові особи, під музику, виконують якість вправи, а їхні записані голоси говорять:

Кай(б’ючи грушу):Світом рухає конкуренція, а спорт – одна з вищих її форм. І це так само природно як і життя навколо, адже дух змагань закладений в нас самою природою .

Новий кадр

Луна(виконуючи вправу з Каєм):Одні люди займаються спортом на любительському рівні і у вільний час. Інші ж – готуються до вирішальних змагань роками, щоб продемонструвати свої здібності всьому світу. А слова людей, за плечима яких нескінченні години досвіду і тренувань, часом можуть будь-кого з нас надихнути на великі звершення і змусити переглянути свої погляди на життя.

Новий кадр

Кай( підходячи до Луни): Головне — бажання зайнятися спортом, а спосіб завжди знайдеться!

Луна(також підходячи до Кая): В цьому і є вся правда?

Кай: Звісно! В цьому тобі завжди допоможе «Sports Universe».

Кай обнімає одною рукою Луну за талію і вони двоє дивляться на камеру з посмішками .»   

Загалом мені все сподобалось, окрім останнього кадру. Але кар’єра потребує жертв, тому ми почали зйомку. Після слів: «Камера! Мотор!», я з головою занурилась в процес і мені стало байдуже на свого  партнера. Для акторів головне не зіставляти роботу і особисте життя. Загалом, це є в кожній професії…

Дві години потому 

Після безмежних фото, на яких Кай старався все ближче, і ближче до мене притулитися, я нарешті почула: «На сьогодні, все! Всім дякую за плідну роботу» від Остапа Ярославовича. Він покликав мене та Кая до себе в кабінет, і щоб знову не було казусів в ліфті, я побігла сходами і перша опинилася в кабінеті боса.