Глава 13

Зранку я прокинулась ще до дзвінка будильника. Дівчата мирно спали, тому я вирішила їх не будити, оскільки навчання нам сьогодні відмінили, бо треба відпочити після дороги, нехай трохи посплять довше. Я навшпиньках пішла в ванну, зробила усі ранні процедури та пішла на кухню, щоб приготувати сніданок. Коли я відкрила цю прекрасну велику білу шафу, виявилось, що продуктів навіть на звичайний омлет не вистачить. Доведеться йти за покупками, але перед цим потрібно вирішити, що я буду готувати. На думку одразу зійшли сирники з тоненько нарізаним бананом та усе це полите медом.

Я взялась писати список продуктів, які мені потрібно купити і з щасливою усмішкою, від усвідомлення того, що скоро все таки поснідаю, я пішла в кімнату, щоб взяти речі. Я обрала сіре худі та такого ж кольору спортивні штани. Тихо вийшла в коридор, взулась, взяла ключі та пішла в супермаркет. Він розташовується не далеко від дому Олі, тому я не йшла в магазин. Взявши не великий возик я пішла рядами, щоб купити все з цього списку. Коли вже майже все було покладено в мій кошик, я ще раз пройшла по пунктах. В мене було все крім борошна. Коли я підійшла до відділу з крупами, знайшла там цей товар, але є одне «але»… Борошно стоїть на вищих полках. Ну і який менеджер придумав туди його поставити?! Ну нічого, я дівчина сильна. Спочатку я все таки попробувала дострибнути, але мої спроби виявились марними. Тоді в мою голову прийшла можливо трохи пришелепкувата, але геніальна ідея. Я взяла такий конусно-подібний стільчик з тупим верхом, вилізла на нього і все таки дістала це борошно. Та доля вирішила зіграти зі мною злий жарт, і коли я вже збиралась злазити з цього стільчика, чорт його візьми, він вирішив нахилитись, через що я почала кричати, і я могла своїм гарним личком повитиратись об підлогу, та чиїсь руки не жали мені цього зробити:

- Агов, Луно, легше трохи, не раджу ризикувати своїм здоров’ям.- я ще не встигла навіть очі розімкнути, як почувся знайомий голос. Я все таки встала свої ноги і яке ж було моє здивування побачити друга.

- Єгор? Дякую.- одразу почала говорити я.

- Немає за що, з тобою все нормально?

 - Так, все в порядку, дякую.- я щиро посміхнулась йому.- Ти сам чи з кимось?

- Сам, ти як бачу також.- він посміхнувся мені у відповідь.

- Так, тому пропоную тобі свою компанію.- я простягнула йому руку.

- З радістю приймаю твою пропозицію.- він простягнув свою руку у відповідь.

Ми ходили рядами супермаркету і розмовляли про все на світі. Було весело і я дійсно рада, що познайомилась з ним.

-Чому ти береш так багато продуктів?- трохи нагло, як на мене, запитала я.

-Так в Кая день народження через два дні, а він категорично відмовляється його святкувати. От я і роблю вечірку-сюрприз. А ти не знала?- він подивився на мене таким поглядом, типу: «Ти ж його дівчина, чому ти про це не знаєш?» 

-Чесно кажучи ні, я мало про нього знаю…- якось задумуючись над цим сказала я.

Ми йшли мовчки. Єгор думав про щось своє, а я докоряла собі, що навіть не знаю про день народження свого, хоч фіктивного, але хлопця.

-Єгор, я би хотіла тобі чимось допомогти з вечіркою.- на одному диханні випалила я, порушуючи тишу.

-Ну-у, як хочеш.- він з усмішкою глянув на мене.

-Чудово, але в мене є прохання до тебе…

-Кажи.- він з острахом зиркнув на мене.

-Кай не повинен знати, що я знаю про його день народження.- я подивилась на нього котячими очима.

-Гаразд.- він видихнув після того, як сказав це – Але і в мене є умова.

-Яка ж? – напружено запитала я.

-У приготуванні вечірки нам допоможе Софія… - якось дивно промовив він – ну і Оля, звісно.

- Добре, ну тоді, бувай, бо мене вже чекають дівчата.- сказала я та обійнявши його попрямувала на касу.

Розрахувавшись за продукти я пішла додому. В голові прокручувались ідеї на рахунок подарунку. Як людину, я його погано знаю. Потрібно більше про нього дізнатися. Які в нього бажання, захоплення, мрії… За роздумами, не помітила, як прийшла до Олі. Дівчата ще спали і тому у мене є вдосталь часу, щоб приготувати помпезний сніданок. Змішавши всі інгредієнти, почала смажити. Всі сирники виходили пухкенькі та рум’яні. На аромат прийшла сонна Софія і взявши один побігла на водні процедури. Одразу після неї. Так само зробила і Оля. Коли ці дві ґави пробували викрасти смаколики я, немов сорокалітня мамочка, била лопаткою по руках.

-Злюка! – ображене, потираючи руки промовила Софія.

-Ага…- показавши язика сіла на стілець Оля. Але не втримавши рівновагу впала, а за нею Софія. Я почала сміятись і скинула рукою борошно прямо Олі на голову.

-Ну ти зараз в мене получиш.- взявши миску з борошном, почала кидатись в мене. Решту я також кидала на неї. Ми сміялись, але Софія перегородивши доступ одна до одної пробувала втихомирти нас.

-Спокійно! Нам ще сьогодні стільки справ. Тим паче… - не встигла вона договорити, як в мить стала білою – Ну все, ви награлись! -  Софія вихватила борошно і немов Снігова Королева, яка розізлилась і вирішила засипати всю землю снігом, почала кидатися в нас.

 Ми бігали по всьому будинку, а потім, умудрилися поливатися водою. В результаті: троє сніговиків, все в тісті і підгорілі оладки. Ми поприбирали і приготували сніданок. Я розповіла дівчатам про зустіч в супермаркеті і ми почали обговорення вечірки-сюрпризу.

-Тоді пропоную поїхати в торговий центр і купити прикраси. – запропонувала я. – Доречі, Софіє, подзвониш Єгору і запитаєш, чи він зняв квартиру.

- Та чому я? – з розпачом в голосі промовила вона.

-В мене немає його номеру, а…

-В мене також. – не дала вона мені договорити.

-Є, я знаю. – з посмішкою промовила я і ми з Олею дивилися на неї з цікавістю в очах.

-Та добре, але не дивіться так на мене. – ми дали одна одній п’ять і продовжили обговорювати майбутню вечірку.

З кімнати доносилися крики, адже там Софія говорила зі своїм «другом».