- 3 -

З ним я познайомилась в бабусиному селі на автостоянці майже одразу після приїзду. Якісь алкаші біля сільмагу нагло обсипали мене спочатку брудними компліментами, а потім - склотарою, наче смітник якийсь. А він замість того, аби захистити мене, як нетутешню, просто спостерігав збоку і сміявся.

Тоді я пропустила приниження повз вуха, і сподівалась, що яскравого хама більше поряд не побачу. Та мені, як на зло, щастить з покидьками...

Виявилось, що Василь із цього ж села, і мало того - ще й бабусин сусід. Не давав мені спокійно жити. Постійно жартував, підколював перед знайомими друзями, інколи допомогу пропонував, бо бачив, що я гадки не маю, як воно - проживати в селі, але майже завжди його поміч виверталась мені боком.

Пригадую, страшенно розізлив він мене на свято Андрія, коли моя бабуся вирішила зайнятись ворожінням. Весь день ходив за мною, наче навіжений, і майстерно "вставляв палки в колеса", аби лиш я не зготувала ритуальних пиріжків.

Пізніше довідалась, що за звичаєм воно так і має бути - хлопці перешкоджають дівчатам, але моє невдоволення до нього не згасло. Ще й ворожіння те, щоб його...

Передбачення повелось таким чином, що начебто я в цьому році найшвидше вийду заміж. Воно-то й логічно, якби я саме тоді не посварилась з Владом, того й не повірила в ці штуки. Ще пам'ятаю, посміялась і проказала: "За кого ж мені виходити? За Ваську вашого, чи що?"

Ці слова й пробудили наше суперництво з Христиною, місцевою школяркою, яка також брала участь у ворожінні. Їй випала участь куди складніша - бути заміжньою далеко від дому. Але вона також скептично поставилась до цього, адже згідно перешіптувань молоді на селі, була давно і безнадійно закохана у Василя.

Того й сприйняла мене за ворога, яка бачте, приїхала, аби вкрасти її любов. Але ні я, ні Василь, до цього всерйоз не віднеслись. Вона - молода кобіта, яка ще переросте ті підліткові дурниці, та й потім знайде справжнє щастя.

А Василь, як не дивно, почав упадати за мною. Казав, що сподобалась, кликав декілька разів на побачення, а я все вагалась. В серці ще жевріли почуття до Влада, і я не могла так швидко все змінити.

До слова, в парубка неможливо було не закохатися. Високий, симпатичний, усмішка майже не сходила з вуст... Працьовитий, без шкідливих звичок і однозначно цікавий. З ним було легко, і десь після Різдва я таки змогла розгледіти в ньому щирого друга. 

Масла до вогнища ще підливала бабуся, яка постійно повторювала, що долю не обманеш, і наче взяла собі за ціль нас з Василем одружити.

Та ця наша симпатія не була схожою на якісь почуття. Василь був першим, кому я розповіла про відносини з Владом відверто. Він не відвернувся, вислухав і просто порадив не зациклюватися. Життя ж не стоїть на місці...

Але я вчинила тупо. На Старий Новий Рік парубок покликав мене на сільську дискотеку. Я пообіцяла, що прийду, але тоді ж заявився Влад, і я просто поїхала додому разом з ним, нічого Василю так і не пояснивши.

Навіть і гадки не мала, що ми ще зустрінемось. Але ось зараз хлопець стоїть навпроти, і знову шкіриться своєю незабутньою посмішкою.

- Чого ж так офіційно? Невже будеш вдавати, наче ми не знайомі? - звісно, він був здивований такому повороту, але це відчуття швидко змінилось радістю.

- Ти тут яким вітром? Тільки не кажи, що слідкуєш за мною, - вирішила проігнорувати зауваження.

- О, приїхали! Я ж розповідав, що я звідси родом... От приїхав до батьків і заодно свято відзначити. Слухай, - по його лукавому тоні я враз зрозуміла, що він щось задумав, - ...раз вже так вийшло, то може, ми прогуляємось, зайдемо в кафе і згадаємо старі добрі часи...

А він не змінився. Все такий же затійник.

- Взагалі-то, я б з радістю, та я тут не одна, - поспішила відкрити всі карти. Треба було швидше відкланятись, бо ж не хотіла, аби оце все побачив Влад.

Василь враз став для мене колючою проблемою, і справа не в ревнощах коханого. Справа в мені. Як далеко я готова зайти, аби припинити всяке спілкування і не соромитись перед ним ще більше?

- Та і я теж ніби не... - почав було він, але я вже все зрозуміла по постаті, що стрімко до нас наближалась. Вона розмову і перебила.

- Васильчику, дивись, який класний сувенір! - Христина із явно щасливим фейсом поспішила похвалитись перед хлопцем якимось мерехтливим боаслетиком ручної роботи, що його очевидно, придбала в сувенірній ятці.

Василь стримано щось прокумекав, а потім Христина помітила мене. І вся радість миттю випарувалась. Звісно, вона привіталась і спитала, як мої справи задля ввічливості, але то все був фальш.

Бачила ж, як її пересмикнуло, і вся та ненависть, що була до мене в селі, готова була негайно вирватись назовні. Всі свої можливі запитання я миттю поховала в собі.

Чому Христина тут? В якості кого?

Звичайно, для мене було б полегшенням, якби вони з Василем були парою, та я ж бачила, що це не так. Христина хоч і начепила на себе образ королеви вечора, якій пощастило бути поруч з принцом, я їй не повірила. Василь поводив себе досить стримано поруч з нею, та й явно парою закоханих вони не виглядали.

Потім же до мене повернувся Влад. Довелось познайомити його з чесною компанією, на ходу придумавши байку про те, що Василь - давній друг дитинства. Чогось Василь вирішив підіграти, і запропонував провести день усім разом, як товариству друзів. 

Влад з Христиною не були в захваті від такої ідеї, я теж, але оскільки мій голос був вирішальним і я промовчала, Василь сприйняв це як згоду. Що ж, разом, то разом...

Трішки походили по центру і прилеглих до нього територіях, сфоткались напам'ять парами біля Арки Закоханих (то була лавочка у формі серця, спеціально змайстрована для фотозони), погомоніли на загальні теми. Василь пробував вести екскурсію, оскільки Владові у центрі відмовили, але як тільки починав додавати до розповіді свої, вигадані на ходу, смішилки, наш колективний сміх уже було не спинити...