3

3

Всі мої думки та міркування з приводу минулої зустрічі та особистості самого Роллана були дуже односторонні та упереджені, надто залежні від першого враження після знайомства. Назвати себе професійним психологам я не наважувався, щоб будувати на основі спостережень, рухів тіла та фізіогноміки аналітичних теорії про проблеми пацієнта. Мені цілком вистачало мати оперативну кількість тих знань, у яких були основні ідеї та концепції про вплив чужої екосистеми на психо – фізіологію людей, її здатність як змінювати їх емоційний стан, а й перетворювати життєві цикли. Уявляти себе першокласним фахівцем я не намагався з особливою запопадливістю, чудово усвідомлюючи, що вся моя практичність залишилася в лабораторіях Інституту на Землі. І обмежувалася вона простою допомогою науковому складу у доопрацюванні проектних завдань або написання адаптивних програм із введенням випадкових та передбачуваних алгоритмів. Я починав губитися в припущеннях про те, що могло задумати начальство мого відділу в безглуздій зв'язці з ОІР Космофлоту, та ще й роблячи явний і недвозначний наголос на ІЕБ. А суперечлива та підозріла таємничість самого Берта, з його замовчуванням та абсурдністю виправдань щодо закінчення Проекту. І де, в приміщеннях якоїсь глибоководної Станції, на просторах загубленої планети? Нонсенс!
Постаравшись відключитись від нав'язливих думок, я постарався зосередитися на диханні. Чомусь голова починала боліти все більше. Сильніше відчувався дивний шум та тиск на вуха. Батинавт, сидячи за гашетками управління, поступово опускав глайдер на все більшу глибину. Тепер уже трохи спокійніше він порадив не дуже хвилюватися і дихати спокійніше. На станції на нас вже чекала затишна декомпресійна камера, в якій нам необхідно було провести не менше трьох з половиною годин. Моя спроба обуритися закінчилася болючим відчуттям у суглобах та спині – перебувати втрьох у компактному двомісному глайдері справді було незручно. Але, як я зауважив, такі умови анітрохи не впливали на стабільний стан біокіберу.
Маючись від нудьги, я намагався розгледіти в двох оглядових лобових екранах, що заміняли собою ілюмінатори, хоч щось цікаве. Але крім мутності, що зрідка висвітлювалося, нічого видно не було. Клацання, тріск і їжання приладів, змінні включення двигунів і переговори батинавта з черговим, фарбували для мене наше нудне занурення. Його грубуваті репліки про своїх пасажирів, ніби ми геть-чисто були відсутні на борту «Конячки», були вже не настільки витіюваті. Потім було розпорядження приготувати до прибуття декомпресійну камеру.
- Скажіть, Роллан, що сталося з тілом... Монаха? І як пояснили його смерть?
- Його касатки загнали з-за нападу на косяки, що охороняються. Понадився, бідолаха Монах, тягати рибу на фермах. Наче у нас її було мало, - вже похмуро закінчив гідронавт - глибоководник. Потягнувшись праворуч, він натиснув пару клавіш на приладовій дошці. - Це Елін з Пилипом у всьому винні! Якби не їхні безглузді чвари одне з одним, то нічого б і не було. А так... Нісенітниця якась, їй богу.
- Чого не було?! - дуже несподівано і на диво, спокійно, спитав Берт.
Роллан, не відпускаючи гашетки управління, підозріло обернувся.
- Ну, знаєте... - з презирством хмикнув він. - Самі, потім, зрозумієте. Фалада, не втримається і викладе перед вами все миттєво, перевернувши з ніг на голову.
- А до чого приховувати щось? – почав я. – Адже ми для того й прибули, щоби з'ясувати обставини події та встановити істину.
- Навіщо? Зробити ще гірше підливаючи олію у вогонь. На мою думку, нехай краще саме вляжеться. Немає в цій історії нічого. Та й не було. А якщо брати за великим рахунком, то…
Простягнувши задумливо останнє слово, ніби в нерішучості. Чи говорити інше, Роллан замовк.
- То?! – знову запитав Берт.
- Вам не варто було сюди прилітати. Все одно ви спізнилися. А ось агенту СБ відвідати наш район варто.
- Чому? - Моя цікавість стала переходити в хвилювання. На Станції щось відбувалося незрозуміле. І ця незрозумілість прозирала в саркастичних і промовистих натяках одного з її членів команди. - Роллан, ви постійно говорите розлогими фразами про загрозливу емоційну атмосферу всередині колективу. А НП з дельфіном починає виглядати, як багатозначна трагедія. Що у вас там відбувається, зрештою? Навіщо потрібна ця підроблена таємничість?!
Батинавт, мовчав, перестав повертатися до нас із Бертом, реагуючи на репліки. І лише зрідка нервово смикав, наче поправляючи, невеликі навушники з вусиком мікрофона.
- А у вас є інші питання? Занадто часто ставите одне й теж. Формулювання кульгає.
- Я намагаюся бути лояльним до всього. І до вас, зокрема. Ви ж починаєте грати в навмисну ​​таємничість, якої, швидше за все, немає. Або просто надумана.
- Не знаю, може, насправді все так і є, як ви кажете. Але це тільки припущення. При всьому тому, що ви ще не були на «Медузі». - Він знову замовк. - Хоча, - Роллан важко видихнув, - чи варто...
- На Станції ще щось сталося?
- Як сказати... - батинавт ухильно похитав головою. - Звичайно ж, шкода Монаха, - з жалем і бравурно промовив Роллан, ніби забувши про моє запитання. - Тільки говорячи відверто, постарайтеся нікому не довіряти на «Медузі». Ми так звемо нашу Станцію. - І тут він обернувся: - Може воно і на краще буде.
- І вам теж? – кинув Берт.
- Смішний у вас кіб, - хмикнув Роллан.
-Це біохом, біокібер по-старому. У нього чудова гено – біомна структура та модифікований мозок. Експериментальний витвір Інканського Комбінату Біомоделювання, колишній колись Біокібернетики. Можна сказати, гідний Спадкоємець славнозвісного Дьондюрага.
- Можете не намагатися насолоджуватися моїми вухами. На Станції ще троє таких, як ви розумників є. Ось із ними і наговоріться. Розповідаєтеся до не можу. А зараз – просто, чекайте та готуйтеся до виходу.
Роллан почав займатися приладами та налагоджувати зв'язок із «Медузою». Буквально за кілька хвилин ми впливли в ангар і жорстко причалили. Та так, що я надто охнув, намагаючись утриматися з-за невеликої балаканини об спинку крісла водія.
- Вилізайте! Все тим же чином, що і залазили. Біля шлюзу зачекайте – виходити одразу небезпечно. Поруч є ліфт барокамери, ось на ньому і добиратимемося, - Роллан скинув навушники і вже навздогін, крикнув: - Нічого там не чіпайте! Сам все зроблю.
Вибравшись на невелике півкільце причального пірсу, я з відвертим інтересом почав озиратися, розглядаючи внутрішній інтер'єр Станції. Мені ще жодного разу в житті не доводилося бувати в таких місцях. І тим більше, на такій глибині. Повернувшись до води, що гойдається в басейні, де спокійно погойдувався глайдер, я постарався розгледіти хоч щось, що ховається за бляклою поверхнею, підсвіченою знизу. Раптом, ліхтарі погасли, зробивши дзеркало води повністю чорним, в ангарі ж світло відразу яскраво спалахнуло.
- Відчуваєш, як холодно? – Берт несучи наші кейси кудись – то прямував уздовж пірсу.
- Швидше, сиро. До кісток пробирати починає.
- Це нормально. Ось декомпресію пройдете взагалі, помічати не будіть.
Підійшовши до екіпірувальної ніші, Роллан швидким рухом відкрив її і повісив туди захоплений з собою ранець. Закривши стулку назад він підійшов ближче.
- Тепер, ходімо.
Голоси лунали виразно гулко. Відлуння віялом, що розліталося, билося об стінки приміщення і тонуло в округлій зеві басейну.
- Скажіть, Роллан, а на якій ми глибині? - Біохом поспішив за супроводжуючим.
Той зупинився біля невідомих дверей, оголив панель управління праворуч і став щось мовчки набирати. Потім, задоволено, з силою зачинив її.
- На такій, якою вам ще бувати не доводилося, - відповів він, дивлячись на мене.
З-за потужної переборки долинув протяжний свист повітря, що випускається. Потім був короткий схлип зі звуком вологого поцілунку. Двері, що поступово відкриваються, оголювали перед нами вузький простір, щось на зразок кабінки малогабаритного ліфта, з округлими стінками. Як виявилося, це була мобільна барокамера для доставки до ярусу, де знаходилася кімната декомпресії.
Мене починало пробирати звичайнісіньке роздратування до нашого супроводжуючого. Цей Роллан був рядовим трудягою батинавтом - глибоководником, міцним хлопцем у не дуже охайному вигляді. Його дратівливе нетерпіння до чужинців і явно виражена фобія щодо біокіберів зводило між нами очевидну стіну ворожості. І з цим типом треба було провести ще три з половиною години. Просто – необхідно!.. Сподіваюся, у мене вистачить достатньо сил і терпіння терпіти належний термін.
Сумуючи я став будувати обнадійливі припущення, що в наступні півтора тижні, ми не станемо зустрічатися з ним навмисно, намагаючись з'ясовувати якісь по ходу розслідування якісь нові подробиці. Ну, принаймні, я. Як поведеться Берт, тепер було складно відповісти і мені. З його бажанням до кінця пройти завантаження та завершити «Мнемозину», певного нічого не можна було сказати. А що станеться після нього? Якими стануть сформовані процеси мислення та дій? А нейронно, що згрупувалися - мнемонічні зв'язки ще нестабілізованого мозку біокібера можуть піднести безліч складнощів і сюрпризів. Тим більше, як ксеноеколог, я почав будувати здогадки, припускаючи з приводу впливу на Берта зовнішніх факторів, таких як підвищений тиск і вологість, присутні на Станції. Може, цього і домагалися хлопці в лабораторії. А для більшої надійності експерименту адміністрація Інституту всунула мені на додачу самого біохома, ясно усвідомлюючи майбутнє становище після закінчення Проекту.
Всі ці нюанси не повинні були мене турбувати. Спочатку спочатку варто було розібратися із загибеллю дельфіна. При цьому якомога максимально відсторонитися від того емоційного середовища, яке превалювало на Станції. Пораду я був здатний ще давати, але не вирішувати проблеми роз'єднання в комунікативності дуже вузького колективу.