13

13

Усю дорогу до «Ріфа», шельфового бакена, Ро намагався мовчати відповідаючи на складні фрази. З такою манерою розмови було важко продовжувати розпитування, підшукувати і знаходити зачіпки для тих, що цікавлять мене. Тільки раз Гері все ж таки довелося відвертатися і видати стриманий монолог з приводу Елен і її «споріднених» відносин з батьком.
- Весь комплекс тут, на Гекаті, це заслуга Старого. І робота «Ріфа» біля Розлому, особливий контингент глибоководників та афалінів однозначно завдяки його зусиллям. Фергюсон потрапила сюди лише тому, що Філіпп виявився непоганим фахівцем - гідронавтом, а Фаллада її прямим родичем. Тим більше, що запропонував їй роботу з дельфінами в особливих умовах чужої біосфери.
- Наскільки мені відомо, Розлом був відкритий ще за Другої експедиції Яновського. А це приблизно років так сорок тому?
- Не знаю. Та й навіщо мені це, - відрізав Гері, дивлячись то на панель приладів, то на розмиту напівтемряву за бортом у зовнішньому екрані. - Вас же абсолютно не стане цікавити історія посудини, яка перевозить якісь там вантажі по дальній транспортній лінії Великого Екстерру?
Смикнувши в пригніченій згоді бровами, я відхилився на спинку крісла добре розуміючи, що відвертого діалогу з Ролланом так і не виходить. І справа тут була не стільки в якихось мовчазних домовленостях між членами команди, особливому відношенні чи дружніх потураннях. А у звичайному людському характері...
– Коли вас визначили на комплекс, «Риф» уже функціонував на шельфі?
По переніссі батинавта пролягла вертикальна зморшка здивування та роздуми.
– Однозначно. Йому, напевно, майже вісім років.
- А Полозов входив до команди батинавтів «Медузи» ще до вас?
- Так, - скосивши підозріло очі, Роллан недовірливо глянув на мене. – А це може бути важливим?
- Можливо, - задумливо промовив я. - якщо брати до уваги той момент, що Розлом назвали на його честь.
- Мені якось завжди здавалося, що Віктор Полозов і Дюранг зовсім різні імена, - реготав Гері.
- Однак, вам, мабуть, зовсім нічого не відомо про самого Дьондюранг?
– Історію відкриття цієї бездонної щілини мене мало цікавить. Хіба що назва походить від імені загиблого там колись бідолахи десантника.
Нарешті, я зміг хоч щось витягнути з небалакучого Гері, намацавши цікаву для мене тему.
- Дивіться, - я дістав досить погнутий на згинах листок. – Цьому знімку вже понад сімдесят років. Тут відбито колегіальний склад Інституту експериментальної біоніки та їх видатні досягнення. Дюранг саме серед них.
Вчепившись у рукоятки управління Роллан, ніби недбало, подивився на фото.
- Ну і що? Як це щось може доводити? - Він знову звернувся до оглядового екрану. - Мені все одно ким він був. Для мене Полозов залишиться чудовим гідронавтом та добрим другом. Особливо після того, як він врятував життя мені та Ніке біля архіпелагу.
- Тоді, гадаю, вже варто, мабуть, пояснити всі ці казуси з НД і ваші слова, сказані ще при першій нашій зустрічі, з приводу запізнення та безглуздя у смерті Монаха з касатками – пастухами. Навіщо все це вам знадобилося намовляти?.. – я забрав знімок назад.
- Невже смерть Віктора та сльози Елен нічого вам не довели?
- Тільки одне те, що всі перебувають у якійсь дивній ілюзії. І у кожного вона своя.
- А ви так і не зрозуміли, що це таке?
- Відверто кажучи, і не здогадуюсь досі. Перебуваючи на Станції вже п'яту добу, я так досі мало що зміг зрозуміти. - Схрестивши руки на грудях, я дивився перед собою і не помічав нічого. – Для вас, як і для Елен, Віктор Полозов був людиною, батинавтом, яка незрозуміло яким чином з'явилася на Станції і увійшла до складу персоналу. Генріх Фаллада, який категорично відкидає його персону, передбачає деяке божевілля всього екіпажу «Медузи» з цього приводу. І ось, вже більше тижня тому, що сталася і нічим не підтверджена, трагічна загибель цього гідронавта - глибоководника кидає декого в емоційний колапс. Але виявляється, що для Татсона і особисто для мене Дюранг продовжує існувати як живий об'єкт.
- Що ж вас у цьому не влаштовує? - Роллан підозріло похмуро дивився на мене. - Ви самі згадали «сирен» і загибель дельфіна.
- Так, але тільки як факт того, що сталося, а не вигадки для емоційного шантажу, заради ... Заради чого це все, Роллан?!
- Заради чого?.. - невдоволено повторив Гері. Ставало помітним, як внутрішня боротьба із собою примушував його говорити хворобливу правду. - Починалося все досить просто: Фаллада проводив якісь випробування біля Розлому. При цьому, Елен частенько стирчала з ним на «Ріфі» чергуючи цілодобово на бакені. Там і крутився Мерсьє. І комусь із них трьох прийшла ідея пробити нейтринний заслін і запустити в пролом, що утворився, когось живого.
- А до цього?..
Ро засмучено замотав головою.
– Ні. Жоден із зондів так і не зміг протиснутися в цю щілину. Якийсь дивний силовий бар'єр.
- І під ким - то живим мавсь на увазі - людина?
- Ви досить сміливі, - Гері зневажливо підняв брову. – Навіщо ризикувати, якщо є рибини. - Він відвернувся від мене голосно невдоволено цикнув. - Філіпп дуже непоганий технік. За тиждень зварганив із «Селеді» пристосування з кисневими балонами для дельфінів. Притягли на глибину Монаха і після потужного пробійного пучка електронами запустили його до Розлому. На тому все… і скінчилося. Монах не повернувся. Тільки єдина сигнальна вішка після нього лежить біля входу досі. Інших і не було.
- Але як же?.. - квапливо почав я.
– Вони втрьох, – Фаллада, Елен та Мерсьє, – провели на «Ріфі» тиждень. Що там відбувалося відомо лише загалом. Запаси провізії довелося, звичайно, поповнювати. А якщо говорити про рибину, то Монах на Станції був постійно. Хоча хто міг точно сказати, звідки він узявся в гідаріумі? І коли?
- Ви особисто не намагалися дізнатися про це?
- Навіщо? Тільки для того, щоб заважати роботам Елен і влазити не в свою справу?
- Але залишатися абсолютно байдужим на появи дублів на станції та їх періодичної «смертності» просто неможливо?
- Хто вам сказав? – Гері криво посміхнувся. – Усьому суддя – досвід. Людина здатна звикнути до чого завгодно.
- Або з ким… Особливо, якщо це людина.
- Ви так вважаєте? – поцікавився Роллан, не відриваючись від приладів.
- А як же Полозов? І ваша «серцева допомога» щодо його порятунку? – уїдливо кинув я. Дикий здогад ворухнувся в мені. Витримавши невелику паузу, мені довелося понизити голос до голосного шепоту: - Скажіть Роллан, ви закохані в Елен?
Він мовчав, і наскільки можна було судити з того стану, що охоплювало зараз усю суть Гері, то потрапив я саме в дуже больову точку, яку мало хто помічав на Станції. Повернувши голову, він підозріло довго розглядав мене. У його примружених очах з'являлася дивна підозра, що змішалась у бурхливий коктейль сумнівів і ненависті. Якоїсь миті мені навіть здалося, що він спробує накинутися, так він з силою стискав гашетки управління глайдером. Потім різко відвернувся та завозився з приладами. Надів обруч із навушниками і поправивши вусик мікрофона уривчасто почав вимовляти:
- "Риф"?! "Риф", як чуєш мене?! Тут борт ГЛ – 018! Прийом?
- Чую тебе, ГЛ – 018! – залунала відповідь у тонфонах зовнішнього зв'язку. – А тепер і спостерігаю на радарі.
- Привіт, Філе, везу тобі подаруночок, тож змитися відразу не вдасться.
- Що там ще?
- Тут робітниці на цілий день, - не вгавав Гері.
- Ти змінник - ти і займайся своїми сюрпризами, - парирував Пилип відразу ж.
- Та просто Ковальському надумалося прогулятися до розлому. Влаштуєш йому екскурсію?
- Сидів би краще на базі...
- Тримали всією командою. Ось вирвався, - з сарказмом пожартував Роллан. - Довелося везти до тебе.
- Ро, ти ж у нас батинавт, тобі й привід попрацювати наставником.
- Не все так просто, Філ. Тут ГД – оболонкою і «Каланом» не обійдешся, адже ти сам все розумієш. Потрібний буде «Кальмар». Ну і «Носоріг» на додачу.
Пауза, що настала, порушувалася гучним диханням на тому боці ефіру.
- Як він там пройде? - Запротестував Мерсьє. - Він же без шлюзу.
- Все нормально. Через аварійку пролізе. Я вже й суміш прихопив. А фахівець, як по «Носорогу», так і по глибинці тільки ти в нас ... Ну і, можливо, Полозов, - Роллан якось дивно підморгнув мені.
- Гаразд. Побачимо, що там. – В ефірі повисла мовчанка. - Тільки не довго. Причалюй до другої брами.
– Прийняв. Кінець зв'язку! - Гері повернувся і спідлоба кинув: - Готуйтеся на вихід. Вже прибули!
Моя помітна метушливість анітрохи його не зачепила. Навіть не дратувала. І я приблизно припускав причину. Все було до банального просто і пересічно - Роллан бачив у мені всього лише звичайний вантаж, якого повинен був незабаром позбутися.
З зовнішнього боку почувся скрип і стукіт причалювання. «Коніка» відчутно струснуло.
- Є контакт! – радісно доповів Гері.
- Чудово, зрозумів, - простягнув Пилип. - Повне захоплення! - відрапортував потім він. - Можете вивантажуватись, хлопці.
У вихідного люка я виявився першим.