14

14

Похмурість і невдоволення Ро взяли своє. Отже, махнувши на нього рукою Філіп завантажив буксир необхідним обладнанням і запросив мене на борт. Його поступливість і лояльний до несподіванок характер узяли гору над господарем буквально за півгодини, так що мені не довелося переконувати Мерсьє в необхідності саме його присутності при цьому підводному рейді.
Сам "Риф" мені так і не вдалося повністю розглянути. Підводний бакен являв собою щось на кшталт триярусного повітряного міхура прив'язаного до шельфової площини стабільним якорем. Пара житлових приміщень, кілька робітників та складських. Решта – компресорна і причал, та мініатюрний ковпак наглядового посту, він же диспетчерська – радіорубка.
Виходили ми з перших воріт, що знаходилися поряд з другою, але дивилися в протилежний бік. Саме туди, де й був заповітний розлом Дюранга.
- Заманулося вам туди попрямувати, - кинув через спину Пилип. У його словах прозирало явне жаль. – Ось уже тиждень Розлом поводиться спокійно. Тож, сподіваюся, сьогодні сюрпризів не передбачається.
- Виходить так, що останнє хвилювання сталося якраз перед нашим із Бертом прибуття.
- Виходить, - Пилип обернувся, спантеличено глянувши на мене. - Викид нейтрино був не високим, і цілком міг би вистачити на короткоживучому дублі.
- Скажімо, на загиблого вчора Монаха, - я підійшов упритул до його крісла.
- Знову? - саркастично хмикнув Мерсьє.
- А ви б хотіли, щоб це був Полозов?
Повисла тиша переривалася лише звуками працюючих приладів.
- На скільки я можу зрозуміти, то ви вже трохи звикли до наших умов. Навіть виразити починаєте.
- Вибачте. Я якось не припускав, що ця тема може вас засмутити.
- Швидше, неприємно зворушити. Адже ні Елен, ні Старий Фаллада мені не байдужі. А Віктор, лише привід для виправдань і дурних фантазій.
Я з особливим трудом намагався вловити всю суть слів Філіпа, людини, напевно, зацікавленої в тому, щоб Дьондюранга не існувало як такого. Імовірний зв'язок з Елен був, найбільше, вигадкою і надуманим фарсом, але щось у цьому було ще. І це «щось» мало бути відомо саме Мерсьє.
- І як же ви його сприймаєте як чергового НД, чи «сирену», яка незабаром перестане існувати?
- А для вас він щось інше? – спокійно запитав Пилип. - Справжній Полозов загинув ще багато років тому.
- Мені тепер це добре відомо. І той розлом, до якого ми прямуємо і зветься його ім'ям.
Пауза, що настала, стала досить дивною для мене. Хмикнувши Мерсьє обернувся з дурнувато піднесеними бровами.
- Зовсім немає! Віктор Полозов був моїм другом та загинув близько семи років тому на Інкані.
- Як? - Стрепенувся я. - Точніше, хіба той, хто присутній на Станції, не є Полозовим?
- Послухайте, Максе, навіщо ви намагаєтеся бути надумано наївним? Адже вам добре відомо ім'я цього… хлопця. І хто він є насправді.
- Так, але ... - Тут я схаменувся і витяг з кишені фото, простягаючи його Пилипу. Він з цікавістю переглянув знімок і не повертаючись назад повернув його. - Ви дізнаєтеся тут кого-небудь?!
- Звичайно ж, це він.
- Хто? – я уважно й лукаво дивився на Мерсьє. - Тільки не намагайтеся цього разу викручуватися, Пилипе, і уникати відповіді. Кого ви дізналися на фото?
- Ваші повноваження починають виходить за допустимі рамки, - якось дивно віджартувався він.
- І всеж?! - Схилившись трохи ближче до Філіпа мені довелося спертися об спинку крісла.
- Я чудово розумію, чого хочете ви, підсовуючи мені це фото і ставлячи подібні запитання. Але скажіть ви мені, кому потрібно те, чого ви домагаєтеся? Адже намагаючись отримати відповідь, вже чудово її знаючи, ви нічого не зрозумієте. Звичайною логікою тут не обійдешся.
– Знання первинних змінних веде до точного визначення завдання, – продекламував я.
- А так само, ускладнення її вирішення, - парирував Мерсьє.
- Добре. Але якщо я назву ім'я, ви відповісте мені?
- Не дуже чесно з вашого боку, адже ви самі вже майже дали мені його. Ну бог із вами…
- Угода прийнята, - я випростався. – Це біокібер Дьондюранг, унікальний твір Інканського комбінату біокібернетик, випущений понад сімдесят років тому.
«Носоріг» якось надсадно і протяжно засвистів випускаючи за борт зайвий повітряний баласт і підлога ніби пішов у мене з-під ніг. Ми стали занурюватися ще швидше, так що в голові у мене з'явився тягар, а вуха заклало тугою плівкою покриваючи всі звуки дивною напівтишею.
- Дуже дивно, - зачухав потилицю Філіп. - незрозуміла патологія. Хіба він не мав пройти обов'язковий процес демонтування?
- Термін служби подібних створінь у ті далекі роки був дуже невеликим. Та й зараз він аж ніяк не вічний. Біохоми стали для нас такою самою повсякденністю, як сліпери або динамічні корди. А тому немає величезної потреби у їхній довговічності.
- Але як не дивно...
- Але, як не дивно, - перехопив я слова Мерсьє, - Дьондюранг виявився дуже інтелектуально розвиненим продуктом, тому і є досить корисним для людського соціуму. Існувала навіть пропозиція ввести його як представника ІІС (штучна інтелектуальна система) до Вищої Ради Метакаскаду. Противників цього, як не шкода, виявилося більше. - Я відійшов назад, до свого невигадливого місця. - А тому, отримавши повну свободу, він займався більш питаннями саморозуміння і пізнання світу, якщо судити з кількох його письмових робіт і монографій.
- Кіб – філософ.
- Можна й так сказати, - спершись спиною об стінку нашого невеликого судна я закинув голову вгору оглядаючи низьку стелю. – Тепер ваша черга, Пилипе.
- Так, дійсно, один із тих на знімку знайомий мені. І всі інші на Станції підтвердять вам те саме. - Мерсьє був у цей момент абсолютно спокійним. - Це доглядач невеликого загону з виводком касаток на Самотньому, невеликому острівці Тетіса. Так само працює і батинавтом, чудовий помічник. Щоправда, з деякими дивностями. Його звуть Августин Сантос.
- Дуже примітно. І на кшталт самого Дюранга.
- Але там є ще дехто - хто, - швидко продовжив Філіп. - І цей хтось дуже примітна особистість. Саме він був Віктором Полозовим.
- Тобто звичайним нейтринним дублем?
- Звичайним?! - хмикнув Мерсьє. – Однак ви мабуть великий скептик. Адже «Сирени» не просто бездумне породження Гекати, вони є щось розумне. Навіть надрозумне, здатне донести до нас, людей те, що ми досі не в змозі не тільки зрозуміти, а й усвідомити, вишукуючи це вже у Великому Екстеррі.
- Філіпе, не варто зараз заводити проповіді про Великий контакт. Все це залиште краще для представників ІКІ та їх спеців – ксенологів. - Піднявши лацкан нагрудної кишені, я з цікавістю вирішив сам розглянути уважніше фото. – Скажіть чесно, при першій нашій зустрічі ви обмовилися, що ми запізнилися. Чи це стосувалося загибелі Полозова?
- Цілком, ніяк! Просто після його загибелі Розлом затих і став повністю доступним. А поява «сирень» припинилася. Ось ми всією групою і почали підозрювати, що все скінчилося.
Що продовжував говорити Філіп Мерсьє, я вже не чув. Вся моя увага була прикута до знімку в руках. І нестримні спроби зрозуміти будь-який сенс у тому, що відбувалося і було мною виявлено. Адже варто було зовсім дріб'язкових зусиль уважніше розглянути фото і поставитися цілком логічними питаннями. А виходило все зовсім інакше, і слова всіх опитаних мною ставилися до певної особи. Для мене таким став Дьондюранг, особливо після пізнання його Бертом. Але він не особливо намагався наголосити на тому, хто саме на знімку був горезвісним Віктором Полозовим. Адже групу складали ще шість інших осіб. І за своєю квапливістю та легковажністю, я вирішив, що це саме старий біокібер, намагаючись повірити у втілення неможливості події. Але як виявилося, все значно простіше. І серед тих, що стояли поруч із Дюрангом, з зовсім незрозумілих і загадкових для мене причин знаходився хтось, як дві краплі води схожий на мене. Решта ж були вже всі люди, що з роками спочивали.