розділ 4.1.

4.1

 Дастан вирішив приревнувати?

   – Де ти шлялася? – гаркнув він, як тільки Ліна зайшла до будинку. – Знову з кимось трахалась до ранку? Ти зірвала мені зустріч. Обіцяла, що о дев’ятій ранку будеш в офісі, а заявляєшся о пів на другу і не в офіс, а додому.

   Ліна підійшла до нього впритул і подивилася у очі знизу вверх. Дастан, той самий високий світловолосий красень, що забирав її на трасі біля Зони, ступив крок назад.

   – Твої зустрічі, наскільки я знаю, – мовила вона,  – офіційно не передбачають, що я буду на них присутньою.

   –  Так, але ти знаєш, що це важливо для нас обох.

   Він , хоч і відступив на крок назад, але тону не знижував.

    – То що тебе більше дратує, що я з кимось трахалась, чи що зустріч тобі зірвала? – Вона посміхалася. Паскудно так  посміхалася. – Чи що ти зустріч цю провалив, бо вже ні фіга не можеш без мене зробити?

    Він ненавидів її зараз. Розірвав би голими руками. В порошок розтер би це стерво…Але…тільки якби вона сама це дозволила.

    Аж зубами скреготів від безсилля. Він – той, хто ніколи нікого не боявся, кого партнери, які вважали себе «акулами бізнесу»,  поважно остерігалися, поруч з нею відчував себе іноді, як щеня, яке впісятись готове, то від того, що господар зі злістю гримнув, то від захвату, що господар похвалив. Особливо це відчував, коли вона була все ж таки присутньою на його ділових зустрічах і ліпила з його партнерів все, що завгодно, як з теплого пластиліну. Вона знищувала їх. Які б умови не висовував перед ними Дастан, коли вмішувалась в розмову Ліна , то самі відчайдушні «вовки» підгинали хвости і, ледь не скиглючи, погоджувались на що завгодно. Але робила вона це тільки тоді, коли хотіла. Залазила до його ліжка тільки тоді, коли хотіла. З’являлася коли хотіла і коли хотіла зникала. Робила взагалі тільки те, що сама хотіла…А він не міг нічого вдіяти. Вона володіла ним. Вона штовхала його на самі нелогічні і нераціональні вчинки. Він скреготав зубами, але робив все, що вона йому скаже.

      Ліна ступила до нього і він не посмів відходити. Вона, продовжуючи посміхатися, поклала долоню йому на груди і його вмить охопило бажання, не зважаючи на те, що разом з тим, прийшло розуміння – він був на сто відсотків правий, вона вранці вилізла із чужого ліжка.

      Дастан потягнувся обійняти її, але вона вислизнула. Обійшла його величезну  приймальну та всілася на столі з червоного дерева.

     – Не заводся, любий, – мовила вона похитуючи ногами. – Нас чекають цікаві справи. Паркоріон в місті. Потрібно готуватися до теплого прийому.

    – На кой він тобі здався, може поясниш нарешті? – прохрипів Дастан, не зводячи очей з її ніг. Схопити і м’яти їх вище від колін, поближче до сідниць. Якщо він зараз цього не зробить – з’їде з глузду…

    –  Всьому свій час, – вона перестала хитати ногами, його враз відпустило.

   – А ті три лярви, ще довго будуть маринуватись в мене в підвалі? – вже нормальним голосом запитав він.

     «Ти ба, як вгадав, – подумала Ліна. – Обізвавши їх лярвами хотів вставити лайку, а влучив майже в крапку».

    – Ще трохи – відповіла вона. – На сьогоднішній захід в нас все готове?

    – Готове, – рявкнув він, відірвав погляд від її ніг і глянув в обличчя. – Твої ігри до доброго не доведуть, Ліно. На чорта я зв’язався з тобою?

    Ліна зіскочила зі столу і знову підійшла до нього.

    – Бо ми змінимо цей світ, любий,– прошепотіла вона і поцілувала його в губи.

    Дастан заплющив очі від насолоди. І раптом збагнув, що вона цілує його, як рівна, хоч і була нижчою зростом майже на голову. Але очей не розплющив, бо якби побачив зараз, що вона літає на третину метру над підлогою, то не здивувався б. Тільки злякався. До дідька. Боятися він не хотів.