розділ 5

Розділ 5.

        Олег зателефонував мені через день і запропонував зустрітися в нього вдома. Відверто зізнаюся, мене приємно вразили його будинок і домашня обстановка. Він, маючи величезні статки, не пішов шляхом оточення себе золотими унітазами і кришталем. Його будинок стояв на березі озера, посеред зелених насаджень і був в міру розмірами та з необхідними зручностями. Із оздоблення переважали дерево, а не скло та метал. Перша дружина Олега померла від раку, коли йому було шістдесят. Я знав, що він був одружений, але її ніколи не бачив.  Після цього він не заводив близьких знайомств і в його будинку ніхто не жив. Покоївка, садівник та кухарка приїздили вранці і ввечері від’їздили. Охорона несла службу змінним методом, для чергової зміни була обладнана сусідня будівля.

   Мене зустрів охоронець і без запитань провів в кабінет Олега, де той сидів за масивним дубовим столом. Він піднявся  мені на зустріч, потиснув руку, відпустив охоронця і повернувся за стіл. Я всівся навпроти нього обличчям до вікна, вірніше до скляної стіни, яка виходила на озеро.

    – Ну що ж, – мовив Яковлєв, – не будемо ходити коло навколо… Може вип’єш чого-небудь?...

    Я відмовився.

   – Цікавого ти персонажа розшукуєш, Богдане, – продовжив той і виклав переді мною роздруковане фото. Воно було, скоріш за все, із якоїсь камери спостереження, якість не дуже, але все ж добре було видно, що на ньому була Ліна із високим молодим чоловіком.  Олег постукав пальцем по зображенню чоловіка. – Твоя подруга треться з оцим паном. Дастан Стімай. Кінцевий бенефіціар декількох масштабних підприємств, що займаються залізною і марганцевою рудою. Працював раніше разом з батьком, який власне майже самотужки створив ці організації і був власником найбільшої частки акцій. Батько помер років п’ять тому при загадкових обставинах. Чи нещасний випадок, чи йому допомогли, достеменно невідомо. Батька його я знав особисто. Про Дастана звісно чув, але уваги особливої не звертав, наші сфери діяльності мало пересікаються. Так от, півтора роки тому біля нього з’явилася твоя знайома. Їхнім відносинам важко дати  визначення. Мало інформації. Наче коханці, а наче й ні, бо всі колишні коханки Дастана, не одноразові – на ніч, а ті що деякий час жили біля нього, сиділи в золотій клітці. Ця ж веде себе, як птаха вільна, він би такого не допустив, та все ж час від часу ночує в нього. Але це не важливо. Цікаве інше. Дастан успішний бізнесмен. Достойний гравець у великому бізнесі. Останнім часом, а саме роки чотири тому, він почав пробиватись у велику політику і тут в нього вийшло не дуже гарно. До Ради Народних Обранців Першої Палати він пробився, а от якогось суттєвого впливу не мав. Занадто він прямолінійний для політика. Не вистачає йому гнучкості. Як гравця на політичній арені його ніхто не сприймав, хоча в бізнесі поважають, може, навіть, і побоюються…Так було, доки біля нього не з’явилась наша пані.  Півтори роки тому ситуація в Дастановій політичній кар’єрі кардинально змінилась. Він засновує так звану Асоціацію Вільних Людей «Рух Вперед», дещо середнє між політичною партією і громадською організацією. Чи гібрид того й іншого.

     Олег виклав на стіл рекламний буклет і ще декілька фото. На яких були все ті ж Ліна, Дастан і, крім них, різні чоловіки на кожному з фото.

     – До його Асоціації починають приєднуватись сильні безпартійні депутати…Іван Грач, – Яковлєв вказав на одне із фото.

     – Ніколас Зрубо, – на інше фото.

     – Стас Срібний, та ще декілька політиків. Всього в його команду перейшло дванадцять депутатів. Сильних політичних гравців, які обираються вже не на першу каденцію і мають могутній вплив на своїх обранців, а відповідно і вагомі голоси в Раді…Дванадцять, Богдане, розумієш? При складі Ради Народних Обранців Першої Палати в двісті чоловік.

     Олег відкинувся на кріслі, закинув ногу на ногу і споглядав на мене, очікуючи реакції на його слова.

     Я взяв усі фото і почав їх переглядати.

     – Що примусило цих поважних чоловіків приєднатися до новенької безрейтингової організації з безрейтинговим лідером? До речі, програма Асоціації «РВ»  також досить унікальна і не думаю, що вона могла б підняти хвилю народної підтримки. В двох словах – демократія під прихованою державною диктатурою. Чіткі вертикалі державного управління з єдиним центром і до того ж, з обмеженими можливостями потрапити до органів управління для звичайного громадянина. Для державних службовців передбачається низка умов, такі як: вища освіта не нижче магістра, служба в армії для чоловіків, досвід роботи, знання іноземних мов, обмеження по декретним відпусткам для жінок і тому подібне. Народ підкупляють тим, що для державних службовців вводиться більше обмежень в цивільних правах, а також що всіх керівників місцевих органів влади громадяни вибирають самі, включаючи суддів, членів трибуналу, прокураторів та начальників місцевих підрозділів  жандармерії. Але… усіх обраних керівників контролюють державні службовці виконавчою влади, які проходять через спецвідбір. Такий собі беззбройний спецназ, який в свою чергу контролює партійний комітет, яким, звісно, в свою чергу, керує лідер партії. Тобто, павучок, який смикає за всі ниточки. Громадянам розповідають, що усіма процесами в країні керують вони через виборну систему ну і, звісно, купу всіляких благ зверху, а насправді – все навпаки…

    Олег підсунув мені ближче рекламний буклет.

    – В подробиці заглиблюватися не буду. Ось, буклетик, якщо забажаєш, почитаєш… Цікавий папірець… Так до чого я веду? Я особисто знаю деяких депутатів які перейшли до Дастана і знаю, що вони ні за що, в здоровому глузді, не вписались би в цю програму. Той же Ніколас Зрубо, наприклад, його я знаю дуже добре. Але вони все ж пішли на цю авантюру, чому?