Паркоріон

розділ 5.2.

Лінторія насолоджувалася силою, яка струїлася всередині неї. Сила дозволяла злити насолоду із її личиною, відчувала її майже як справжнє, а не сурогатне тіло. Сили вона напилася під час побоїща на площі. Давно вже не відчувала такого. Давно вже такого не влаштовувала. Та чи таке ще буде через дві неділі? Через дві неділі вона руками Дастана влаштує справжнє пекло на землі. Пекло буде для інших, а вона купатиметься в морі енергії, яке наповнять їй люди своїми стражданнями та страхом. Чим більше людського горя, тим більше в неї буде сили. Чим більше їхнього страху, тим більше ситою вона себе відчуватиме.  Через дві неділі їй знадобляться всі сили, які вона зможе роздобути і влити в себе.  Через дві неділі вона змінить себе, а цим самим, змінить і увесь світ навколо.

      Дастан спав біля неї в ліжку. Вона мельком глянула на нього. Її дивувало, як цей чоловік вмів володіти собою. Ні від якої людини вона такого не очікувала.

     Тоді, в машині, коли вона, всмоктуючи  енергію в себе, ледь втратила контроль і через личину проступив її справжній образ – Дастан злякався. Вона це відчула, але в неї в той час лився такий бурхливий потік, що їй було байдуже на нього. Та він дуже швидко прийшов до тями і взяв себе в руки. І не задав жодного питання. Коли вони приїхали додому він спокійно ліг з нею в ліжко, і, як їй здалося, просто знімав напругу під час сексу, не задумуючись над тим, що він побачив до того. Жодного сліду страху не залишилось.

       Не помилилася вона у виборі помічника. Поки, що він оправдував себе на сто відсотків. А через дві неділі, може трохи більше, коли вона впровадить в життя свої плани,  він їй буде більше непотрібен.  Хоча…може вона й залишить біля себе служку.  Все можливо. Вона розглядала такий варіант світоустрою, де правити будуть відьми, а за служок будуть такі, як Дастан. В неї є ще п'ятнадцять діб щонайменше щоб визначитись і прийняти остаточне рішення. Проте, що буде зі «світоустроєм» її не особливо цікавило. Перш за все її цікавила вона сама. Перш за все вона змінить себе.

     Вже майже все готове, залишилося трохи. Їй потрібно тільки звести Паркоріона з трьома тими «лярвами», як їх назвав Дастан, які в глибокому сні знаходилися зараз під ними в підвальному приміщені, яке правильніше було б назвати підземним поверхом. Тоді Лінторія розбудить  Паркоріона, поверне йому пам'ять. Він згадає, хто він і розбудить трьох своїх сестер. І разом, вони учотирьох, зроблять все, що вона накаже, бо вона повністю буде контролювати їх, тримати в межах заклять.  А для цього їй потрібна  Сила. Багато Сили. Те що вона набрала вчора під час подій на площі, було краплею. А їй потрібне море.

     Лінторія піднялася з ліжка.

     Дастан миттєво відкрив очі.

     – Ти що, взагалі не спиш?, – пробурмотів він з просоння.

     – Ні, – відповіла вона. Навіщо тепер замовчувати, якщо він вже бачив її справжню. Хоч і частково. – Зараз мені не потрібен сон.

     Дастан піднявся в ліжку на одному лікті, уважно придивився до неї. Вона, стояла перед ним. З вигляду – звичайна, гарна дівчина.

     – Ти не людина, так? – запитав він.

     – Ні , – відповіла. – Не людина.

    – То хто ти?

    – Я все розповім тобі, Дастане. Але не зараз. Прийде свій час.

   «За який я вирішу, чи потрібен ти мені взагалі», – подумки продовжила про себе.

    – А поки що спи. Мені потрібно до ванної кімнати, – їй хотілося зняти личину, дати волю своєму справжньому тілу, заодно обдивитись його, чи не зникла часом якась його частка.

    « Потрібно буде сьогодні вийти на прогулянку, вивільнитись і провітрись, як слід», – подумала вона.

   

    «Цього вечора все буде», – думав Вадим. Він зупинив машину, але не глушив двигун, залишив увімкнену пічку і ближнє світло фар. Ніка сама захотіла, щоб вони сюди приїхали. Відлюдкувате місце серед лісу. Колись тут мабуть планувалось якесь будівництво, бо сюди, свого часу, була прокладена дорога, а на місці, де зараз стояв автомобіль, була чимала асфальтована площадка. Звісно, за десятиліття все це поросло травою, але проїхати можна.

     – Тут так добре, – мовила Ніка відкинувшись на спинку пасажирського сидіння. – Спокійно. Я була тут колись, півроку тому. Щоправда була тут вдень. Тут така краса, ліс навколо, нікого немає, ніякого шуму.

     Зараз із краси було видно тільки кущі та нижні частини стовбурів дерев, які виривало світло фар, та Вадима більше цікавила дівчина, яка сиділа поруч. Він нахилився щоб її поцілувати. Вона не пручалась, навпаки – поклала руку йому на потилицю і потягнулася своїми устами до його.

     В машині тихенько грала музика. Губи дівчини були м’якими та ніжними.

     «Нарешті, – проскочила думка у Вадима. – Тепер вже точно. Сьогодні все буде».

     Ніжний поцілунок спинив час. Збудження наростало. Ніка розстебнула куртку. Він обіймав її однією рукою, іншу поклав їй на груди…

     Раптом Ніка застогнала і почала його відштовхувати від себе. Стогін її був зовсім не від насолоди.

     – Що ? – Вадим відсунувся від неї і побачив, що його подруга виряченими очима дивиться вперед. А потім закрила очі долонями і закричала.

     Він повернувся… і закляк від жаху, коли побачив те, що й вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше