Паркоріон

розділ 7

Розділ 7.

 

Лінторія попрохала (наказала) відкоркувати пляшку вина.

  Дастан жестом вказав кельнерші виконати. Та уточнила якого саме вина і піднесла відкорковану пляшку.

    Дастан підняв свій келих.

   – Що святкуємо?

   Лінторія взяла свій і  поглянула на кельнершу.

   – Відпусти її.

   Дастан кивнув. Кельнерша вийшла і вони залишились вдвох у величезній столовій з накритим на двох столом.

    – Святкувати не будемо. Поки що. Настав час поговорити про наші майбутні плани.

     Лінторія надпила зі свого келиха. Як правило, вона не вживала алкоголю, Дастан бачив це вдруге за півтори року.

    – Не можу дочекатися, – відповів він.

    – Ти дуже зголоднів? Пропоную прихопити  вино і переміститися до твого цокольного поверху.

     – Я розпоряджуся віднести туди щось поїсти.

    – Не потрібно. Якщо голодний, краще поїж зараз, я почекаю. Я, здається,  прохала тебе, щоб там не з’являвся обслуговуючий персонал. І потрібно зробити так, щоб через дві неділі тут взагалі не було нікого із прислуги. Тільки ми з тобою.

    – Їсти ти мені готуватимеш?

   –  Можу приготувати, любий. Сумніваєшся?

   – Та ні. Хотів би тебе побачити біля кухонної плити.

   Ліна посміхнулася.

   – Супу зварю, якщо потрібно, з голоду не здохнеш за декілька днів. Та й ти, один чорт, дома харчуєшся раз в півстоліття…

    Вона піднялася і взяла пляшку

    – Пішли, доки в мене не пропав настрій. Почуєш багато цікавого.

    Дастан підійнявся слідом зі своїм келихом в руці.

     – Ну ходімо.

     Цокольний поверх Дастан планував, свого часу, як спортзал.  

    Зараз там розміщувалось три барокамери в рядок, в яких вже декілька місяців перебували в глибокому сні три жінки.  Між камерами стояли стенди, нашпиговані електронікою. Камери з’єднувались трубками, по яким циркулював, в гостро регламентованій кількості, кисень. Обслуговував цю конструкцію медичний персонал в кількості шести чоловік і все це обходилося Дастану в кругленьку суму грошей. Тільки за мовчання їм доводилося платати в два рази більше, ніж отримував добре кваліфікований лікар у країні. Ще більше грошей пішло на те, щоб цих трьох жінок розшукати і переправити з різних точок світу. Розшукувала їх Ліна особисто. Доставляли приватними літаками вже в стані сну. Хто вони такі, Дастан не знав. Навіщо знаходяться тут, також не знав. Ліна керувала процесами. Він слухав її. Не міг не слухати. А щоб вгамувати своє самовдоволення, твердив собі, що вона на перемовинах приносила йому більше доходу, ніж він витрачав на її нетипові (іноді не зовсім законні) забаганки. Також солідна сума грошей пішла на обладнання кімнати. Сучасне обладнання, яким була оздоблена кімната початково, було демонтоване, стіни зашиті деревом, як і підлога. Посеред кімнати був встановлений величезний шестикутний дубовий стіл і з двох його боків, одне напроти іншого, дубові крісла. З боку барокамер за столом були встановлені три крісла меншого розміру і з ясеню.

       Біля барокамер в кутку стояла шафа з різним медичним приладдям і розкладне крісло. Ліжка не було, медпрацівники чергували тут по графіку по вісім годин, спати їм не дозволялося. Коли вони зайшли, з крісла підірвався чоловік в медичній уніформі. Він дрімав, всупереч правилам, і почув їх тільки коли вони були вже біля столу.

      – Доброго вечора, – злякано пробурмотів   він. Їх, медпрацівників, майже ніхто ніколи не контролював, Ліна спускалася сюди час від часу, але Дастан не з’являвся ні разу. Проте, медик добре знав, хто саме йому платив гроші. Тому він був таким спантеличеним  коли побачив їх удвох.

      – Ти звільнений, – сказала  Ліна без передмов, не дивлячись в його бік.

      – Як ? Я…Я вибачаюсь… Я тільки присів кілька хвилин тому…

      Ліна повернулася до нього, зазирнула в очі і той замовк на півслові.

      – Пішов на хер звідси… Сповісти того, хто має тебе змінювати, щоб був тут через дві години. І тримай рот на замку, бо не отримаєш ні копійки за останній відпрацьований місяць.

       Медпрацівник (лікар з непоганою освітою) швидко перебрав  в голові варіанти і  скумекав, що сперечатися не варто, краще зробити те, що кажуть, собі дорожче. Зняв на вішалці за шафою свої речі і мовчки вийшов.

      – Прослідкуй щоб тримав язик за зубами.

      Лінторія кивнула в бік лікаря,  поставила пляшку на стіл і сіла в одне крісло. Дастан підлив вина в келихи і сів навпроти.

     – Я весь увага, – мовив він.

     Ліна підняла келих і всміхнулася.

     – За вдачу.

    Дастан промовчав. Ліна випила сама.

    Кивнула головою в бік камер.

    – Лярви, – сказала вона. – Мені сподобалось, як ти їх назвав. Знаєш, що таке лярва?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше