Розділ 9

Розділ 9

    Першими на засідання приїхали Тімон Броніславець з Рівнинної Території і Григір Войтан з Лісо-Підгірної. Вирішили поснідати після нічної дороги, час ще дозволяв. Пішли до ресторану, що розміщувався на першому поверсі бізнес-центру, де було призначено зустріч.

     – Знаєш навіщо нас зібрали? – запитав Тімон у колеги, після того, як зробили замовлення.

     – Буде інструкції роздавати, що робити на акціях протесту.

     – Ми що, діти малі ? Самі не знаємо, що робити?

    Тімону було вже за п’ятдесят, та виглядав  молодшим.  Він вийшов із «спортсменів», тих, хто спочатку був на підхваті у різного виду «авторитетів», як правило в якості рядових бійців, а потім і сам став поважними бізнесменом, а дехто й політиком, що ніс в народ «світле майбутнє». Зараз його скроні вже були вкриті білим, та щоранку він робив пробіжку і не забував час від часу заходити в тренажерний зал.

    Григір був на вісім років молодшим і зі спортом він не товаришував. Поруч із підтягнутим могутнім колегою, виглядав, як лантух. Перший ходив зазвичай у футболках поло, сорочках та кардіганах, що підкреслювали фігуру і тільки на офіційних зустрічах одягав приталені  костюми. На другому завжди були мішкуваті піджаки, застебнуті на один верхній ґудзик.  Із поїдків, які зараз принесли на сніданок, у першого переважали овочі у другого борошно та м'ясо.

    – Звісно, що не діти, – скривився Григір . – Ти ж знаєш, як вчинимо – послухаємо та й зробимо, як вважаємо за потрібне… Може вип’ємо за зустріч по троху?

    – Що з самого ранку?

    – По троху. Для апетиту.

    Тімон відмовився.

    – А я трошки протягну, – Григір підізвав офіціанта і замовив сто грамів коньяку.

     – Я б не рекомендував, – мовив Броніславець. – Знаєш, як Дастан до алкоголю ставиться та ще й в робочий час.

     – Ой, та що мені ваш Дастан, – Григір відмахнувся. – Тільки його гроші й примушують з ним рахуватися. Від нього залежать питання фінансування, а так би ніхто й вухом не повів. Хто він?  Вискочка. Молодо – зелено. А ми з тобою в цій каші вже десятки років варимось. Якби не наші друзі із Ради, ми б тут зараз часу не гаяли даремно…

      Тімон вислухав, дивлячись із–під лоба на співрозмовника і нічого не відповів, поїдав свій овочевий салат.

       – Будьмо, – Григір відпив третину принесеного напою і став їсти свій сніданок.

       – А як тобі подобається ця діваха, що крутиться біля нього? – продовжив він .

      – Ліна, – мовив Тімон. – Мені здається розумна жінка.

      – Розумна? Та може й таке, знать не знаю. Але ж ти бачиш, він тягається з нею на всі зустрічі. Це вже перебір, як на мене.

     Тімон потиснув могутніми плечами.

     – Чув, що вона сильний перемовник, вміє вести переговори.

     – Дупою вона справно вміє крутити, от що. Бачив, як одягається?  Ще ні разу не зустрічав її ні в чому іншому, щоб сідниці не випирали…

     – А ти взагалі з нею зустрічався хоч раз? –  запитав Тімон.

     – Ще чого не вистачало. Не зустрічався і дякувати Богу. Не велика втрата, – Григір знову потягнувся до келиха.

      «Тому й хорохоришся тут, бо не зустрічався», – подумав Броніславець, бо він вже мав змогу з нею поспілкуватися. По не доброму уявив собі зустріч цього жирдяя з нею і про себе усміхнувся. Даремно він погодився йти з цим крикуном снідати, краще б сам пішов, смикнув же дідько.

      В той час Войтан продовжував розпинатися.

      – Так справи не ведуться, Тімоне. Не ведуться і все. Мають бути певні правила гри. Певні рамки. І одне із них – не тягай своїх коханок куди не просять.

      – Та що за муха тебе вкусила, Григір? Чого ти завівся з самого ранку, як та бензопилка? Поснідай собі спокійно, тим більше, якщо міцного взяв вже.

      Григір допив і крякнув.

     – Е, не звертай уваги. Не виспався за ніч, та й усе. Не такий близький світ до Калі, щоб тут на нараді посидіти. Прослухаємо години дві маячні різної і поїдемо назад. Все одно нічого цікавого чи нового не розкажуть, а два дні прогаяно

      Тімон знову промовчав, глянув у вікно. До бізнес-центру потроху стягувались їхні поплічники.

      – Он Лісова, Степова і Гірська Території під’їхали. Майже одночасно, один за одним, – сказав він коментуючи те, що побачив у вікні. – Доїдай та підемо поспілкуємось, може розповість хто чого новенького…

      Засідання було призначене на одинадцяту годину в конференц-залі на третьому поверсі. Голови Територіальних осередків поступово збиралися, гуртувалися по купкам, розмовляли, перегруповувалися. Одні виходили палити, другі пили каву, дехто відразу зайняв свої місця і сидів в залі.  Усіх цікавило одне питання – навіщо їх зібрали? Кожен висовував свої думки з цього приводу.

      Близько одинадцятої всі всілися на свої місця, продовжуючи бурхливо розмовляти. Рівно в 11.00 до зали зайшов Дастан. Всі стихли. Разом з ним зайшла жіночка, років сорока – стенографістка. Раніше протоколи засідань   стенографисти вели вручну і підписували секретарі. Тепер єдиний обов’язок цієї жінки було вмикати своєчасно і так само своєчасно вимикати цифровий диктофон.