Розділ 11.1.

Розділ 11.1.

      Спальні приміщення в Опішківському інтернаті  були розділені на три блоки в одній будівлі. В блоці «А» проживали дітки дошкільного віку, в блоці «В» більш дорослі дівчата, в блоці «С» – хлопці.

    Черговими призначались позмінно дві виховательки, одна на блок А і  одна на блоки В і С. Вони мали всю ніч знаходитись за столом чергового в коридорі, поблизу спальних приміщень, і періодично робити обхід.        

    Дозволялося поперемінно відпочивати з опівночі до п’ятої години ранку, за умови, що одна вихователька, яка не спить, буде обходити всі три приміщення. В разі виникнення якихось непередбачуваних обставин, чергова вихователька робила доповідь черговому вчителю, який знаходився в адміністративній будівлі, а за потреби, викликався черговий фельдшер із медичного пункту.

     Так було встановлено інструкцією, але зазвичай, виховательки вкладали дітей спати і самі біля опівночі вкладалися  в кімнатах відпочинку, обладнаних побіля чергового столу, з відкритими дверима, щоб було чутно телефон.

     Ел’яна була ще зовсім молодою вихователькою, тільки в цьому році влаштувалася на роботу, і побоювалася дирекції та старших працівників, тому, якщо і дозволяла собі подрімати, то не більше трьох годин за зміну,  з другою ночі до п’ятої ранку. Проте,  за столом також всю ніч не сиділа. В кімнаті відпочинку стояв телевізор, який вона тихенько дивилася, періодично роблячи  обхід.

    Сьогодні, як і завжди, Ел’яна вклала дітей спати, та засіла за телевізор. Як і вся країна зараз, увімкнула канал новин.

    Без десяти хвилин до опівночі вона пройшлася до спального приміщення, заглянула – все спокійно. Знову повернулася до кімнати відпочинку.

    В усіх новинах розповідали про сьогоднішню авіакатастрофу, про падіння гелікоптера в центрі столиці .

    Новини викликали неспокійний стан. До того ж, Ел’яна збиралася завтра після зміни відпочити декілька годин і поїхати до Калі. Тепер не знала, як вчинити правильно, особливої потреби їхати не було.

    Їй здалося, що боковим зором вона помітила, наче в коридорі щось промелькнуло.

   Вона збавила гучність на телевізорі, посиділа прислухаючись. Наче тихо?..

 Знову добавила гучність. І відразу ж збавила…в коридорі щось засичало?

   Чи їй здалося?

   Потрібно було вийти подивитись, але їй чомусь стало страшно.

   Та все ж, відчуття відповідальності чергової виховательки перемогло страх.

   Ел’яна піднялася, і навшпиньки (навіщо?) вийшла до коридору.

   В коридорі було напівтемно. Із ліхтарів горіли тільки настільна лампа на столі чергового і одна синя лампочка над приміщенням, де спали діти. Двері до спального приміщення були відкритими. Ел’яна підійшла і заглянула всередину, все було тихо. Тільки… їй здалося, чи одне ліжко в дальній половині пусте ?…

   В коридорі знову засичало. Ел’яна підскочила на місці і затулила рота руками, бо ледь не заверещала від несподіванки. Подивилася в дальній кінець коридору, де були двері до іншого блоку.

     Там, біля вікна, що виходило на західний бік, стояла дівчинка.

    Ел’яна швидко пішла до неї. Спочатку вона не розібрала в напівтемряві хто це, хоча всіх дітей добре знала, тільки як підійшла ближче зрозуміла, що це  шестирічна Катрінка.  Дівчинка була трохи дивною, трішки більше замкнена в собі, але більше нічим не відрізнялася від інших дітей. Психолог інтернату, Рада Олександрівна, неодноразово спілкувалася з дівчинкою і сказала, що для її віку це нормально, враховуючи, що дівчинку недавно вилучили з  соціально ненадійної сім’ї.

   Катрінка стояла босоніж обличчям до вікна і не ворушилася. Одна штанина піжами задралася майже до коліна, та дівча цього не помічало. Вона тримала за лапу іграшкового медведика, з яким завжди спала обіймаючись і, якщо носила, то тільки притискаючи до грудей. Зараз, схоже, вона протягла його за лапу по підлозі через весь коридор.

   – Катрінко, ти чому не спиш? – мовила Ел’яна на підході до дівчинки. – Чому босоніж? А ну швиденько в ліжко.

    Дівчинка ніяк не відреагувала на ці слова.

    Ел’яна роздивилася, що то сичало в коридорі.

    На підвіконні сидів кіт Лео. Як його не намагалися виставити зі спальних блоків, він все одно вмудрявся прорватися, і тут, на підвіконні, було його улюблене місце, особливо коли розпочинався опалювальний сезон і під підвіконням гріла батарея. Та зараз він не сидів, підібгавши під себе лапки, як зазвичай, а стояв з вигнутою спиною. Хвіст випрямився трубою,  мордочка мала хижий вираз. Кіт завмер і спостерігав за малою, от-от кинеться на неї.

Лео пригнув голову і знову засичав. У Ел’яни мурахи побігли по хребту, шкіра вкрилася гусками.

   – Катрінко,–  вона поклала руку дівчинці на плече.

   Та повільно обернулася і в Ел’яни ще й волосся заворушилося на потилиці.

 У дівча був відсторонений погляд. Дивилася вона в бік виховательки, але її не бачила.

   – Щось трапилось, – сказала вона тихо.

   – Що? – Ел’яна не розчула і присіла біля неї.