Розділ 13.3.

Роздыл 13.3.

    – Надійтеся, – сміючись, кричала Лінторія. – Сподівайтеся, що прийде добрий Паркоріон і врятує вас. Всією душею чекайте на нього… Я на нього також дуже чекаю.

     Лінторія продовжувала гру. Вона відчувала, що щось відбувається не так. Відчувала, що її посестри зникають одна за однією, відходять в нікуди. Але це неважливо зараз. Важливо те, що вона все виправить. Паркоріон з’явиться. Не може не з’явитися, його природа примусить бігти на допомогу. І вона ж примусить його виконати всі вимоги Лінторії. А допоки він цього не зробить, вона не відпустить ні оцих малих вилупків, ні це дівча, що зараз труситься в неї в обіймах.

     Паркоріон не заставив себе довго чекати...

     *********************************************

      Ми з Вовчим ступили на підлогу спортзалу школи-інтернату першими. Слідом вийшла Ребека, за нею Норіко.

     – А от і Паркоріон, – засміялася-заклекотала Лінторія. – Та ще й не сам, а зі своїми сестричками…Ще краще.

     Рада розплющила очі і подивилися на мене.

     «Тримайся, дівчинко».

     Лінторія чекала, що з’явиться Мікела, але та залишилась на Землі Первинній.

    – Де третя? – вигукнула відьма. – Де Нона?

    – Третьої не буде, – відповів. –  Я привів тобі тільки Несподіванку і Смерть…Гру скінчено, Лінторія, я ж тебе попереджував…

    – Ні, – закричала вона. – Викликай третю… А ні, то я вб’ю тут усіх…Я вб’ю її…

    Вона хотіла стиснути горло Ради рукою, але не змогла…

    Бо рук в неї вже не було…

    Ребека – Децима і Норіко-Морта швидко робили свою справу.

    Вони таки змінювали  долю відьми, але зовсім не так, як та сподівалася.

    Її відьомське тіло швидко розчинялося, по частинкам-ромбикам зникало в невідоме… Сталося те, чого вона найбільше боялася. Лінторія затіяла це все щоб запобігти тому, що зараз тільки прискорила…

   Вона несамовито закричала. Діти знову в жаху затулили вуха і притулилися до підлоги.

   Я навмисне утримував її свідомість, щоб вона зрозуміла все до кінця. Зовні це виглядало так, що за спиною Ради висіла тільки частина плечей і голова відьми.

   Я простягнув руку, Рада кинулася до мене в обійми. Я притулив її голову собі до грудей і накрив долонею.

   «Тримайся, моя дівчинко, зараз все скінчиться».

   Крик відьми стихав. Вона розчинилася повністю.

   Перелякані люди почали піднімати голови.

   До спортзалу ступила Мікела.

   – До роботи, дівчата, – беззвучно попрохав я.

   Нам потрібно було внести мінімальні зміни в долі усіх присутніх тут людей. Виправити їм сьогоднішній ранок.

  Сестри стали у дверях і по черзі пропускали через себе людей, спочатку дітей, потім дорослих.

   Вони виходили із спортзалу і поверталися до свого звичного життя. Розбрідалися по спальним приміщенням і робочим кабінетам. Без страху, без спогадів про сьогоднішній ранок. За межами спортзалу панував повний спокій. Дехто вийшов звідси більш здоровим, ніж зайшов. Цим людям судилося прожити багате й повноцінне життя.

    Рада тулилася до мене й здригалася в риданнях. Я гладив її та заспокоював. Вона вийшла передостанньою.

    – Все буде добре, – прошепотів я їй. – Скоро ми знову зустрінемось.

    – Обіцяєш? Як скоро?

    – Думаю вже сьогодні увечері.

    Я поцілував її і підштовхнув до своїх сестер.

    Коли вона вийшла за двері, у спортзалі залишилось тільки тіло загиблого сторожа. Повернути його до життя ми, на жаль, не могли.

    Залишився тільки один, кому ще потрібно було підправити долю – я. Не Паркоріон, його долю виправити неможливо, але Богдану Одноступу – так…

***********************************************************

   Рада хитнула головою. Якесь секундне помутніння. Ось вона прийшла на роботу в такому гарному настрої, зняла пальто, збиралась повісити його і…щось трапилось? … та наче ні, все було добре. Вона гмикнула про себе. Повісила пальто і сіла за свій робочий стіл. Що за робочим планом? Зараз Ел’яна має привести Катрінку… Еле’яна телефонувала їй годину тому і сказала, що дівчинка була сьогодні дуже перелякана вранці. Невпинно розповідає, що їй було дуже-дуже страшно в спортзалі. Але ні в якому  спортзалі вона не була, спокійно спала до підйому.

    З дівчинкою потрібно було попрацювати.

    Пролунав виклик телефону.

    Рада глянула на екран і посміхнулася.

   – Привіт, Богдане. Ти де зник?

   – Привіт. Вечерю вчора сама злопала?

   – Та  тебе поки діждешся…Сьогодні приїдеш ?

   – Так, звичайно.  О сьомій вечора буду, як штик…