Пастка для ворога

6

Почула стурбований голос Кіроса:

- Адріано, де ти?

- Я тут – зробила зусилля та викрикнула якомога голосніше. Схоже мене знайшли, оскільки Кірос розпорядився:

- Джорах, забери її звідти.

Побачила як до мене на величезних різнобарвних крилах підлітає Джорах. Він схопив мої руки та витягнув з того зловісного місця. Швидко перехопив однією рукою за талію, а іншою за плечі й притулив до себе. Міцно вхопилася за його шию, боялася впасти і несподівано зустрітися з землею. Кружляючи в повітрі, чоловік поставив мене на ноги перед Кіросом. Підійшли Кассандра з Лукасом, обоє захекані та стурбовані.  Я оглянула свій живіт, досі пам’ятаю як кігті потвори подряпали тіло. На превеликий подив не виявила жодних подряпин, тільки пошматований одяг з краплинами крові свідчив про ту подію. Доторкнувшись до шиї теж не виявила жодної рани. Прочитавши мої думки, Кірос промовив:

- Тобі пощастило. Виявляється ти як і я, володієш підвищеною регенерацією.  Кинджали нарпів містять смертельну отруту, тебе ж поранили? Оскільки ти так впевнено стоїш на ногах, то я підозрюю, що в організмі протиотрута для усіх отрут.  – Слухаючи це, ніяк не могла повірити в сказане. Якби не одяг, то подумала б, що те все ввижалося. Кірос гнівно звернувся до Джораха:

- Чому ти її не вберіг? Адріана твоя дружина і ти маєш за неї дбати. Тільки завдяки регенерації  вона ще жива. Ти ледь не втратив її, не слід було взагалі залишати без нагляду.

Така турбота з його боку дуже здивувала мене. Чого так переймається моїм життям? Знову почув мої думки, оскільки розвернувся до мене та пояснив:

- Нічого особистого, крихітко, ти тепер одна з нас, член команди, тож поки не навчишся виконувати основні завдання охоронців ти слабка ланка у групі, хтось має про тебе дбати й нехай це буде Джорах.

То я для них тягар. Краще б залишили мене у квартирі, а ще краще не втягували б в той портал і я сьогодні святкувала б з сестрою її весілля. Сестра. Надіюся вона нічого не скасовувала через моє зникнення. Стало дуже образливо, відчула себе жалюгідною та безпорадною. Джорах тільки виправдовувався:

- Я ж бився з нарпами, та й не думав, що їй щось загрожує, вона повинна була лише спостерігати. До того ж якби не ця ситуація, ми б не знали про її регенерацію. Я хочу дещо перевірити. – Він впевнено зробив крок до мене. Витягнув свій кинджал, ніжно схопив мою руку та одним різким рухом перерізав вену на моїй руці. Від несподіванки я закричала. Біль пронизало моє тіло, а з вени щедро лилася кров. Та уже за мить рана затягнулася і не залишила після себе й сліду. Я не витримала:

- Що ти робиш? Хочеш мене убити?

Він спокійно відповів:

- Ні, я перевіряв ступінь твоєї регенерації. Досить високий, тож турбуватися немає про що, зможеш себе захистити.

Людина яка є моїм чоловіком так легко завдала мені болю, зробив це безжально і бездушно. Здавалося йому начхати на мене, а слова про кохання лише пусті балачки. На очах виступили сльози:

- Це не означає, що мені не боляче. Невже бути пошматованою ти називаєш захистом?

Побачивши мою істерику підійшла Кассандра та обійняла мене:

- Не переймайся, Джорах зробив помилку і вже жалкує про це. Віднині ми захищатимемо тебе краще.

Її слова та монотонний голос діяли як заспокійливе. Поки вона розповідала про свої перші невдачі я зрозуміла, що й в них з першого разу не вийшло стати супер убивцями якими вони є тепер. Це ж мій перший бій, у наступному буду обачніша. За час коли ми розмовляли, хлопці пішли до зв’язаних нарпів. Почувся невдоволений голос Кіроса:

- Як? Поясніть мені як вони звільнилися, слабкі та ще й без свідомості. Їм хтось допоміг. Знову не виконали завдання. Я вже мав би допитувати монстрів або й, відкривши портал, повернув собі дружину, а через вас вона й досі у тому світі навіть не підозрює про моє існування.

Здавалося його цікавила тільки дружина, яку він ніколи не бачив, проте наче вже її кохав. Не уявляла, що він може бути таким розлюченим. Хоча б крихту його почуттів перейшли до Джораха, який здається байдужий до мене і навіть не вагаючись ріже мені вени. А я вже почала до нього щось відчувати. Кляті руни, це, мабуть, вони так на мене впливають. Хлопці старанно виправдовувалися, але я не хотіла слухати їхні балачки. Поставила собі мету – будь-що повернутися додому і не заспокоюся поки це не зроблю.

Кассандра оглядала місце з якого втекли їхні бранці, наче щось шукала. Я повільно відходила від місця подій, не хотілося чути їхню розмову. Власне, говорив лише Кірос, а двоє здорових чоловіків стояли схиливши голови тихо виправдовуючись. І все-таки вони його боялися.  Раптом відчула поколювання  та страшенний біль у нозі. Щось вкусило мене та тікало з великою швидкістю рухаючись під листям.

Лукас помітив це та кинувся на невідоме створіння, схопив його. Це була змія сірого кольору з червоними плямами, до метра довжини. Вона оголила свої гострі ікла та грізно шипіла, всім виглядом показуючи, що небезпечна. Чоловік замахнувся на неї кинджалом, щоб обезголовити та я встигла зупинити його:

- Не вбивай, не треба. Відпусти її.

Лукас здивовано поглянув на мене:

- Вона ж тебе вкусила, ця змія найотруйніша, був би на твоєму місці хтось інший вже б помер.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше