11

Відчула страх, що знову сковував моє тіло. Але на відміну від пережитого вранці, цього разу було не так лячно. Заспокоював впевнений голос Кіроса, здається він взагалі не вміє боятися:

- Не хвилюйся, не зважаючи на пошкодження, я намагатимусь плавно посадити тарілку.

Плавно не вийшло і при зіткненні із землею транспорт добряче трусонуло, з усіх боків з`явилися подушки безпеки. Попри їхню наявність все одно отримала легкий забій руки. З першого погляду Кірос залишився неушкодженим та щось налаштовував на панелі управлінні. Захисні подушки зникли й мені стало легше рухатися. Стукнув кулаком по штурвалу, відстебнув свій ремінь безпеки та звернувся до мене:

- Ти як? Нормально? – я кивнула головою на знак згоди. Хоч і намагалася заспокоїтися, проте моє тіло продовжувало труситися. Кірос взяв у свої руки мої долоні – Крихітко, послухай, зв'язок пошкоджений, мій зв'язкофон не працює і я не можу передати повідомлення про нашу аварію. Тарілку збили зі сходу, отже нам треба рухатися на захід. Ті, хто пошкодив наш транспорт йдуть сюди, нам треба тікати. Зможеш?

Я вже думала, що гірше мого ранкового падіння нічого не може бути, але доля вперто доводить протилежне. Знову кивнула головою і хлопець відстебнув мене від крісла. Виходячи з тарілки, я з острахом поцікавилася:

- А вона не вибухне? Після падіння таке часто показують у фільмах.

Він здивовано подивився на мене:

- Ні, це трохи не та зброя, в транспорті немає чому вибухати.

Я полегшено зітхнула, але залишалося ще одне питання яке неабияк турбувало:

- А чому ми маємо тікати, ти ж можеш перемістити нас порталом у безпечне місце?

Здавалося, що Кірос боявся цього питання. Він зупинився та пильно поглянув мені у вічі:

- Не можу. Ми знаходимося в антимагічній зоні, тут магія не діє. Я не маю своїх сил. Необхідно якнайшвидше покинути це місце, щоб зміг застосувати магію, адже тут я проста людина.

Тільки тепер усвідомила наскільки складна наша ситуація. На нас хтось полює, а ми не лише без зброї, але й без магії, практично без захисту. Ось чому моя рука досі боліла, я втратила свою регенерацію про яку мало не забула. Але й у цьому знайшла свій позитив:

- То ти тепер не чуєш мої думки?

- Не чую, тож тобі доведеться озвучувати свої бажання та страхи. – Якось сумно зізнався Кірос. Мене тішило, що нарешті можна не намагатися контролювати думки, вони знову стали моїм особистим. Він вибрав з кишені стрічки, одягнув на мене та себе і ми перетворилися на блондинку та шатена. Йшла слідом за хлопцем, який з великою швидкістю рухався вперед. Ледве встигала за ним та відставала, але він не залишав мене на великій дистанції від себе. Розуміла, що його затримую, проте вдіяти нічого не могла. Хлопець не злився, а на диво був терплячим до мене, я б навіть сказала турботливим.

Зненацька він зупинився та насторожився. Від несподіванки я вдарилася об його широкі плечі. Кірос розвернувся й приклав пальця до своїх вуст, всім виглядом показуючи, щоб я мовчала. Застигла на місці не видавала ні звуку. Здається лише моє серце, яке гучно билося, виказувало мою присутність. Почула стурбований голос, який порушив тишу:

- Лізь на дерево. Негайно!

Ага, легко сказати, а от зробити. Оглянулася навколо і, знайшовши більш менш відповідне дерево, видерлася на нього. Довелося прикласти чимало зусиль й все ж мені це вдалося. Примостившись на гілці, з острахом шукала Кіроса очима, якого ніде не бачила. Не міг же він мене покинути? Хоча, зважаючи на те, що я його затримувала це був би логічний вчинок. Самому поспішити вийти з антимагічної зони, і повернутися з підкріпленням. Або й взагалі не повертатися, навіщо я йому здалася, сам казав, що без руни йому не цікава. Але чому тоді провів зі мною цілий день? Пожалів? Не думаю, він не схожий на того, кого розчулять чужі бажання. Думка, що я залишилася тут одна, дуже мене налякала. Страх посилився, коли почула важкі кроки та шелест сірого листя під чиїмись ногами.

Побачила, як під деревом проходить нарп. Високий, з коричневою шерстю, тримав у руках пістолета такої ж моделі, з якої стріляла на тренуванні. Він зупинився за декілька кроків від мене. Сильніше притиснулася до стовбура дерева та причаїлася. Пошкодувала, що не залізла вища, адже варто йому підняти голову і моє місцеперебування викриється. Намагалася сидіти тихо, майже не дихати. Нарп принюхався та зробив кілька кроків до мого дерева.

Зраділа, коли побачила Кіроса, який ззаду несподівано підкрався до тварини та колючою ліаною почав її душити. Шипи врізалися в шкіру і просочилися перші краплини крові. Але нарп так просто не здавався, намагався ухилитися та напасти на свого супротивника. Їхні тіла зчепилися у запеклій бійці. Я дуже хвилювалася за Кіроса, але допомогти нічим не могла і тільки уважно спостерігала. Побачила, як нарп впустив свого пістолета, який відлетів на декілька метрів від тварини. Швидко прийняла рішення та почала злазити з дерева. Опинившись на землі, взяла до рук зброю та націлила її на нарпа, що навис над Кіросом та оголивши зуби, мордою наближався до його шиї. Боялася її застосувати, оскільки знала який з мене вправний стрілець, могла поранити хлопця. На щастя Кірос відштовхнув ногами тварину і вона впала на спину. Я кинула йому пістолета і закричала:

- Тримай!

Зброя впала біля рук Кіроса, тож він не вагаючись швидко схопив її та влучно поцілив у нарпа, який так і не встиг підвестися. Я полегшено зітхнула, але побачила, що зашвидко зраділа. Нога Кіроса кровоточила і виднілася глибока рана, схоже звір встиг прокусити її. Я кинулася до нього та сіла поруч на землю оглядаючи пошкодження: