17

На ритуальному прямокутному високому п'єдесталі лежав зв`язаний нарп. Його руки та ноги стискали мотузки, що міцно утримували тіло на кам`яній поверхні. Він був без свідомості, але живий. Схоже ті тварини готувалися до якогось ритуалу, а це вже щось новеньке. Якщо ця істота зв’язана, значить тут не з власної волі. Вирішив поселити її окремо від інших й у квартирі Лукаса буде безпечно. Таким чином з`явиться додатковий привід моїх відвідин, стане легше дізнаватися як моя крихітка. Розумів, що це не правильно, але бажання бачити її щодня було непереборним і поки не дізнаюся цього причину, не відмовлятиму собі у такому задоволенні. Швидко віддав наказ:

- Лукасе, заберете цю тварину з собою. Помістите в ізолятор, коли прийде до тями - допитаєте. Не хочу, щоб вона була разом з іншими.

Чоловік став покірно виконувати наказ. Він був лідером у своїй групі, завжди все робив точно і без помилок. Єдина помилка якої він допустився – це втеча нарпа після появи Адріани. Касандра його доповнювала і здавалося вдвох вони непереможні. Між ними був духовний зв'язок, на рівні магії та почуттів. Саме такий я мріяв досягнути зі своєю парою. На жаль, моїм мріям, напевно, не судилося здійснитися. Спостерігав як вони злагоджено звільнили нарпа з п'єдесталу, проте лапи залишили зв'язаними. З-за мого плеча невпевнено виглядала крихітка. Можливо їй також вже час додому, все ж таки вона там буде у безпеці, а Джораха так швидко не відпущу, щоб не надумали миритися. Розвернувся до неї та озвучив:

- Можеш повертатися додому з Лукасом. У тебе сьогодні й так був важкий день.

Вона розуміюче кивнула та мовчки попрямувала до Касандри. Чомусь була насуплена, сердита, і з-під лоба дивилася на Ровену. Надіюся вона не подумала, що зараз відбудеться моя натхненна та пізнавальна зустріч з цією дівчиною. Проте я ж сам спровокував крихітку, хотів побачити чи вона ревнуватиме і здається таки ревнує, хоч і намагається триматися гідно. Лукас закинув непритомного нарпа собі на плече та попрямував до виходу разом з дівчатами. А біля мене ще одна дівчина ніяк не могла заспокоїтися:

- Схоже всі справи зроблено. Може ми усамітнимося у затишному місці та відпочити?

Така наполегливість починала дратувати мене. Не витримавши я поцікавився:

- Ти ж знаєш, що я чув твої думки ресторані?

Вона повільно провела язиком по свої нижній губі:

- Я на це розраховую.

Не хотілося розповідати їй про руну. Зловив себе на думці, що навіть якби й не мав цього знаку, то не бажав би проводити час з нею, а єдина дівчина з якою хочу бути - це Адріана і з кожним днем ці думки ставали нав’язливішими. Потрібно якнайшвидше знайти свою дружину, тоді ці почуття зникнуть. Зараз необхідно спровадити Равену:

- Такі стосунки які ти прагнеш між нами ніколи не будуть. Я належу іншій жінці й ти суджена іншого чоловіка, тож забудь за це.

Рішуче розвернувся і залишив її розгублену посеред зали, попрямувавши до Джораха. Він чимось засмучений стояв біля входу. Я гнівно поцікавився:

- Чому ти перенісся в самий епіцентр бою?

- Не розрахував місце відкриття порталу – швидко відповів він. Захотілося його спровокувати:

- Здається ти невдоволений своєю дружиною.

- Ні, все добре. – Так само швидко торохкотів? наче завчені слова, проте бачив його не задоволення. Мабуть, Джорах сердився на неї через її впертість та не бажання жити в одній кімнаті. Що ж, це зрозуміло, я б і сам сердився. Він майстерно перевів тему: - Схопили десятьох нарпів, всіх доставили в ізолятор.

- Добре. Сьогодні залишаєшся чергувати тут до ранку. Якщо вони знову з`являться, ти знаєш, що робити.

- Авжеж. - Чув розчарування, проте Джорах все ж погодився. Я віддавши ще декілька розпоряджень підлеглим, вирушив додому. Там, засинаючи у своєму ліжку усвідомив, що сьогодні вже двічі рятував Адріані життя й обидва рази через Джораха. Невже він і справді хоче вбити її? Якщо так, то вона там у небезпеці. Може забрати до себе в палац? Проте не знав як пояснити її присутність тут. Мене не зрозуміють й Авер'ян не дозволить. Залишається сподіватися, що регенерація захистить дівчину.

Вранці Естер скинула мій графік на зв'язкофон. Довелося його трохи підкоригувати. Хотів особисто бути присутнім на допитах нарпів. Поспіхом поснідав і вирушив до ізолятора. Там Саймон повідомив, що тварини прийшли до тями, але нічого не хочуть розповідати. Вони дали їм сироватку правди яка вже мала б подіяти. Мимоволі, лише на долю секунди, у своїх думках він згадав Адріану, його відвідали розпусні думки про неї. Мені цієї секунди вистачило, щоб розізлитися, хоча немає чому гніватися, вона справді прекрасна. Я рішуче зайшов до кімнати, де на підлозі  сидів зв'язаний нарп. Мені демонстративно принесли стілець та поставили по центру кімнати. Я велично сів на нього:

- Що ви шукали у підземному храмі?

Тварина не бажала розмовляти та з презирством дивилася на мене. Але сироватка зробила свою справу і з його пащі вирвалися слова:

- Магічний кристал який здатний поглинути або наділити магією.

Дивно, ніколи про такий не чув. Треба буде поцікавитися детальніше:

- Навіщо він вам?

Нарп гнівно сопів у свої велетенські чорні ніздрі, та опиратися сироватці не зміг: