Пастка для ворога

30

Вміє ж він так сказати, що його слова довго крутяться у голові. Не наважившись розвивати цю тему, теж відкинулася на спинку стільця. Оскільки вечерю закінчили ми давно, а зараз тільки розмовляли, то Кірос підвівся та подав мені свою руку. Зловивши її, я підвелася на ноги. Чоловік лукаво усміхнувся та запропонував прогулятися. Від такої пропозиції не відмовилася, не знаю чи ще випаде нагода побувати у королівському палаці.

Ми йшли коридорами які були схожі один на одного, такі ж просторі й шикарні, складалося враження ніби я у музеї. Моя долоня в його руці палала від цього дотику. Не розумію чому, але цей чоловік справляв на мене хвилюючий ефект. Відганяючи небажані думки, які міг почути Кірос, я почала невимушену розмову щодо інтер’єру палацу. Надіялася, це відверне мою увагу від цього запаморочливого хлопця. Ми вийшли на відкриту терасу, з якої виднівся неймовірний краєвид на місто та захід другого світила. Небо готувалося до панування ночі та переливалося багряними барвами.

Відчула як його вільна рука притиснула мене до себе. Розвернувшись до Кіроса, опинилася на надзвичайно близькій відстані від нього. Терпкий аромат, що належав чоловіку - п’янив, змушував забувати все, існував лише він. Зблизька, його пухкі губи манили ще більше. Цікаво було дізнатися які вони на смак. Ледь посміхнувшись, та все ще не відпускаючи зі своїх обіймів, Кірос повернув мене на цю планету:

- Крихітко, ти ж розумієш, що якщо я тебе поцілую, то ми обоє відчуватимемо пекучий біль, а Джорах знатиме про твою зраду?

- Мені байдуже, – впевнено заявила я та потягнулася до нього в надії відчути дотик бажаних вуст. Проте Кірос ухилився, важко зітнув і прошепотів мені на вушко, ледь торкаючись до нього своїми губами:

- А мені - ні. Не хочу, щоб наш перший поцілунок асоціювався в тебе з болем. Два тижні. Дай мені два тижні і я знайду спосіб. Повинен знайти.

Здавалося, він більше переконував у цьому себе ніж мене. Стало  прикро і соромно, це ж треба, знову так підставитися. Кірос зумів відмовити так, що образи  не було, а у те, що знайде якийсь спосіб зовсім не вірилося. Мабуть, наші долі й справді не переплітаються.

- Не смій думати так, вони вже переплелися, – Кірос перебив мої думки і я поки можу себе контролювати й не сказала зайвого, вирішила піти. Насилу вибравшись з його палких обіймів, зуміла вичавити з себе небажані слова:

- Дякую за вечерю. Відправиш мене назад?

Ми обоє розуміли, що зараз мені краще піти. Хлопець мовчки змахнув рукою, створивши таким чином портал. Зробивши крок у нього, відчула на собі погляд наповнений болем. Напевно Кірос теж не вірив у свої слова. Опинилася у своїй кімнаті. Це добре, нікого не хотілося бачити й давати якісь пояснення. З переїздом до Джораха я таки поквапилася, тож тепер раділа цьому несподіваному відрядженню. Він не зможе замінити мені Кіроса, ніхто не зможе. Від усвідомлення цього стало дуже сумно, важко змиритися з думкою, що через якісь руни ми не будемо разом. Оглянувшись, трансформа на диво не побачила. Зраділа, оскільки не треба нічого розповідати. Поспішно прийняла душ та лягла спати, все ще відчуваючи на собі приємний дотик коханого.

Прокинулася від якогось шуму. Не могла зрозуміти що сталося тому швидко одягнула форму охоронця і вискочила в коридор. На перший погляд нічого не змінилося, тихий та спокійний ранок, але відчуття, що за мною стежать, з кожним кроком лише посилювалося. Як тільки зайшла до загальної кімнати перед очима постала жахлива картина. Лукас з Касандрою сиділи за столом з опущеними на нього головами та руками. Складалося враження, що вони просто заснули. Одразу кинулася до них, розуміла щось з напарниками не те. Зробивши декілька кроків, відчула міцні лапи на своєму плечі, які майстерно схопили мої руки. Почувся хриплий голос:

- Не так швидко, брюнеточка.

Мене повернули і я побачила чотирьох нарпів, п’ятий - позаду продовжував тримати мої руки. В голові постало багато запитань, але найбільше турбувало як вони тут опинилися, діяв ж магічний захист. Дивно, що їх не вистежили ще коли чужинці проникли за купол, мабуть, сигналізація не спрацювала. Я кивнула в бік своїх напарників:

- Вони мертві?

- Поки ні, лише солодко сплять. Від тебе залежить чи залишатимуться живими.

Намагалася зробити так, щоб мій голос звучав впевнено та не тремтів:

- Що вам потрібно від мене?

- Лише твій пальчик на панелі в ізоляторі. Твої напарники не підійдуть, система одразу розпізнає, що вони без свідомості. Склалося так, що я особисто знайомий з тим місцем і знаю деякі нюанси.

Образливо, що такі нюанси не знаю я. Мене штовхнули у спину і повели до ізолятора. Без сумніву вони хотіли звільнити Юфем. Я була переконана – це у них не вийде, але вирішила подивитися на їхню реакцію коли нарпи зрозуміють свою помилку. Приклавши мого пальця до панелі, система видала тривожний сигнал: «У доступі відмовлено». Нарп, що розмовляв зі мною не міг повірити в те, що сталося:

- Як же це?

- Сюрприз! – ледь усміхнулася я. -  Мені тут не так довіряють, як ви розраховували й доступу не маю.

Подумки я вже почала зловтішатися, але видався підозрілим спокійний вигляд нарпа. Може вони не здатні на емоції? Він зробив декілька кроків до мене:

- Що ж, я маю запасний план. Не хотів його використовувати, однак…- нарп змахнув рукою. За кілька довгих секунд, які здавалися вічністю, до кімнати завели Джораха. От кого справді не очікувала побачити. Він не виглядав наляканим, мабуть, звик до таких ситуацій, або просто вдало маскує страх. Нарп провів гострим кігтем по моїй шиї:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше