38

Барсік задоволено помахав хвостом:

- Бачу ти почала міркувати. Це може спрацювати, але не вважаю, що Фулвіан цього не передбачив і не наклав магічний захист. Спробуй.

Легко сказати. Потрібно ще згадати те закляття. Разом ми почали відтворювати слова. Треба було докласти зусиль, адже погано пам’ятала те, що читала декілька разів. Коли ми повністю згадали закляття, з надією побачити Кіроса, я швидко одягнулася та трохи причепурилася. Не хотіла, щоб він бачив те гніздо замість волосся у мене на голові. Повторила закляття вголос, але нічого не відбулося. Боялася, що можливо ми щось пропустили. Барсік висловив своє припущення:

- Мабуть, у цій кімнаті накладений захист від магії. Якщо вибратися звідси, то закляття повинно спрацювати.

- Повинно? Ти не впевнений? – Трансформ заперечно похитав головою. Розчарувалася. З усіх сил намагалася згадати те закляття, а воно може ще й не подіяти. Засмутилася остаточно, коли підійшовши до дверей, виявила, що вони зачинені. Гостя значить? Цікаво чи усіх гостей зачиняють. Роздратування охопило мене, але не час засмучуватися. Судячи з того, що зараз світанок, у мене є ще трохи часу. Підійшла до вікна та відчинила його, щоб запустити трохи прохолодного повітря. Можливо зі свіжим киснем з`являться нові ідеї. Із  сумом дивилася на море. З такої висоти точно не втечеш, але якби у мене нарешті виросли крила, як у Джораха, я уже б літала в небі. З цікавістю подивилася на Барсіка:

- А чому ти можеш перетворюватися, якщо тут магічний захист?

Він гордо підняв голову:

- Такі штучки на мене не діють. Можу змінювати свою подобу на кого забажаю, або ти забажаєш.

 В ту мить дивилася на нього як на свого рятівника. Звичайно мій новий план втечі ризикований, але вирішила спробувати:

- Можеш перетворитися на велику птаху і забрати мене звідси?

- Ти хочеш верхи на мені полетіти? – в його голосі чулося не лише здивування, але й обурення.  – Ну знаєш, мене ще так не використовували, хоч теоретично це можливо. Потрібно лише вгадати до яких розмірів збільшитися, щоб я зміг тебе нести. Але поспішу розчарувати, точної дороги до купола не знаю, лише приблизний напрямок і з тобою на спині довго літати не зможу, та й нарпи швидко побачать нас і кинуться наздоганяти.  

Всі його доводи не переконали мене. Загорілася цією ідеєю, бачила в ній свій шанс на порятунок:

- А довго і не треба. Лише виведи з цієї зони, щоб я змогла застосувати закляття. Навіть у випадку фіаско ми нічого не втратимо. Ну подумаєш, Фулвіан дізнається про тебе, й що з того?

Довго вмовляти не довелося. Все ще вважаючи мою ідею ризикованою, трансформ зістрибнув з вікна і у повітрі перетворився на великого білоголового орла з довгими чорними крилами. Він вправно маневрував у повітрі, здавалося мій Барсік народжений, щоб літати. Зробивши невелике коло трансформ приземлився на підвіконня, поруч з якими птах здавався велетенським, навіть повністю не помістився. Я невпевнено стала на підвіконня і намагалася залізти йому на спину. Зробити це було не легко, але міцно вчепилася в нього у надії не упасти.

Птах змахнув крилами й потік холодного повітря повіяв мені в обличчя. Під нами вирувало неспокійне море, яке перемінилося землею. Барсік змінив напрямок і досить швидко замок залишився позаду. Триматися складно, весь час боялася упасти. Нарешті, на думку трансформа, ми відлетіли на відносно безпечну відстань і він приземлився на безлісій невеличкій поляні. Неймовірно раділа, коли злізла з нього і відчула тверду поверхню. Літати верхи на птахові сумнівне задоволення. Він знов перетворився на кота, якого взяла на руки. 

Я проказала закляття, надіючись, що воно спрацює, інакше як діяти далі не знала. Мене засліпило яскраве світло та вмить щось ніби відкинуло моє тіло. Розплющивши очі, побачила незнайомий ліс. Тут помітно тепліше і, відпустивши трансформа, замінила свій теплий гольф та штани на форму охоронця. Невже Кірос у цьому лісі? Зробивши крок уперед, відчула поколювання у тілі, наче ударило електричним струмом і мене знову відкинуло назад. Нащастя Барсік надав пояснення:

- Це купол, ми біля бар'єра. Він не пропускає нас далі.

Придивившись, помітила прозору тонку плівку. Не думала, що купол виглядає саме так, майже непомітний. Відчай заполонив моє серце, не знала що робити, але я надто близько до цілі, щоб здаватися. Згадувала все, що мені відомо про захисну сферу. Коли нарпи намагалися потрапити всередину, то спрацьовувала сигналізація й охоронці вирушали до того місця. Можливо і на моє втручання сигнал спрацює. Ще раз доторкнулася до купола і знову відчула електричний струм, що пронизав моє тіло.   

Позаду почулися важкі кроки. Я розвернулася і побачила двох нарпів які швидко наближалися до мене. Один з них, хриплим голосом промовив:

- Ходи з нами, відведемо тебе до Фулвіана. Якщо не будеш опиратися, то не заподіємо тобі шкоду.

Йти з ними не хотілося, тим паче тепер, коли майже досягла цілі. Вирішила їх залякати, в надії, що моя тактика спрацює, впевнено заявила:

- Ви спізнилися, охоронці вже йдуть до мене, тож, щоб Вам не заподіяли шкоду раджу повертатися.

Вони переглянулися між собою. Той нарп, що говорив зі мною кивнув, цим самим спонукав свого напарника дістати пістолета і попередив:

- Застосуй низький заряд, вона потрібна живою.